Взуття завжди було потужним символом статусу, навіть в давнину, як нагадають нам ці витончені позолочені сандалії з папірусу з Єгипту часів римського правління.
Прикрашені чистим сусальним золотом, вони – радше вишуканий об'єкт мистецтва, ніж елемент одягу звичайної людини.
Черевики, форма яких немає нічого спільного з фізіологією стопи людини, розпочинають багатовікову традицію взуття, що разом із естетичним задоволенням нерідко приносить й біль.
Ці розкішні чоловічі моджарі (індійські етнічні черевики ручної роботи з довгими закрученими носами. – Ред.) були, ймовірніше за все, виготовлені в місті Хайдарабад в Індії.
Шкіряний верх черевиків повністю вкритий золотою вишивкою, а отвір для стопи прикрашений золотим розписом та інкрустований дорогоцінним камінням: діамантами, смарагдами та рубінами.
Якість виготовлення цієї пари черевиків дозволяє припустити, що вони належали нізаму Хайдарабада (титул правителя індійського князівства Хайдарабад у 1720 — 1948. – Ред.), хоча схоже він їх ніколи не взував. Хто би не був замовником, він бажав одного – його стопи мали повідомляти про безмежне багатство та владу.
Взуття не лише символізує статок та владу, його часто наділяють магічними властивостями. Чоботи-скороходи, кришталеві черевички Попелюшки та інше чарівне взуття фігурує в багатьох казках та епосах світу.
Казковий сюжет про дівчинку, яка за допомогою «випробування» черевиками суттєво покращує свій соціальний статус, датується I століттям до н.е., а його головними персонажами були єгипетський правитель та грецька невільниця.
Ці червоні пуанти з атласу та шкіри були виготовлені для Мойри Ширер (балерина та кіноактриса шотландського походження минулого століття. – Ред.). 1948 року вона з'явилась в них у стрічці «Червоні черевики» – вільна екранізація казки Ганса Крістіана Андерсона, режисерами якої став британський альянс Майкла Пауелла та Емеріха Прессбургера.
За часів Середньовіччя європейські піжони змагалися не висотою підборів, а довжиною черевиків. Модним було вузьке взуття з неймовірно довгим та загостреним носом (деякі досягали 60 см), як цей взірець, вироблений з практичної шкіри. Очевидно ця пара черевиків належала представнику середнього класу, тому що дворянство зазвичай віддавало перевагу менш практичним матеріалам – оксамиту або атласу.
Мода на пулени, які також називали «краков» (від назви польського міста) і які безсумнівно стали попередниками сучасних вінкл-пікерів (гостроносих чоловічих черевиків) поширилася серед усіх верств населення наприкінці XIV століття. Довжина строго регламентувалася в залежності від соціального класу, а майже абсурдна незручність символізувала далекість аристократів від фізичної праці. Мабуть, саме звідси й походить сучасний вираз «жити на широку ногу».
Аби пулени зберігали свою форму, їх носи наповнювали мохом, а задля зручності закручували догори. Проте ходити в такому взутті було дуже важко, тому іноді кінці черевиків прив'язували до поясу шнурками.
В Османській імперії з початку XVI століття чоловіки і жінки під час відвідування хамама – громадської лазні – зазвичай взували спеціальні черевики – купальні сабо або арабською qabâqib. Відвідування хамама було частиною повсякденного життя, і спочатку такі черевики виконували практичну функцію – захищали ноги купальників від гарячої, брудної та слизької підлоги лазні.
Згодом практичність була принесена в жертву моді, як свідчать ці неймовірно високі дерев'яні сабо, які носили в Єгипті XIX століття. Декоровані металевими вставками з мушлями та з підборами висотою 28,5 см, вони стали найвищою парою взуття на новій виставці в Музеї Вікторії та Альберта у Лондоні «Черевики: Задоволення та біль». Безсумнівно, заможний власник міг пихато здійматися над головами інших купальників.
Височенні підбори мають за мету надати своєму власникові більшої значущості. Але іноді вони можуть стати причиною ганебного падіння.
Черевики на платформі висотою 21 см, виготовлені з блакитної лакової шкіри «під крокодила» від британської дизайнерки Вів'єн Вествуд, спричинили горезвісне падіння Наомі Кемпбелл під час показу Вествуд на тижні моди в Парижі у 1993 році.
Це був дійсно знаковий момент в історії моди, що символізував неймовірні тортури, на які готові йти деякі жінки заради моди.
Як відомо усім прихильникам серіалу «Секс і місто», модне взуття, наприклад, від Маноло Бланік (іспанський дизайнер взуття, який прославився насамперед завдяки культовому серіалу. – Ред.) має зазвичай надхмарну ціну. Далеко не кожний може собі дозволити й черевики ручної роботи, навіть відносно прості, як ця пара оксфордських броґів, що коштує 3 тисячі фунтів.
Ці черевики були виготовлені на замовлення традиційним британським брендом сорочок та взуття New & Lingwood з телячої шкіри, яку знайшли на затонулому данському кораблі біля берегів Корнуолла.
Шкіра пролежала в воді з 1786 року, але була цілком придатна для використання, оскільки була обгорнута у дощовик. Процес виробництва пари розкішних черевиків, таких як ця, може бути надзвичайно складним.
Іноді з підручних засобів можна зробити розкішний предмет одягу високої моди. Ці черевики були замовлені під час Другої світової війни заможною мешканкою Лондона.
Жінка принесла до місцевого шевця у Кенсінгтоні норкове боа, пальто зі шкіри й інше – з хутра оцелота і попросила зробити з них чоботи. Результатом його праці стали гламурні ботільйони, які одним своїм видом кидали виклик суворій моді воєнного часу.
«Вони надто екстравагантні, надто високі, – говорить Гелен Перссон, куратор виставки „Взуття: Задоволення і біль“. – Але я думаю, що це чудова історія про те, як за часів війни було важливо мати щось гарне і нове, й жінці спало на думку пожертвувати одягом заради оригінальної ідеї. Якби я могла забрати будь-яку пару взуття з виставки, це були би вони».
Взуття – важка зброя в арсеналі флірту та сексуальної гри. Єдиний одяг, який має на собі героїня провокативної картини Едуарда Мане «Олімпія» (1863), – це черевики на високих підборах, один з яких дівчина вже зухвало скинула.
У феодальній Японії куртизанки високого статусу – ойран – взували традиційні ґета, на кшталт цієї пари з дивовижного оксамиту та лаку висотою більше 20 см, що здаються поєднанням шльопанців та хмарочосів. Пересуватися в такому взутті можливо лише дуже повільно, що й передбачалося для того, аби чоловіки могли краще роздивитися вроду жінок.
Жодна виставка взуття не може обійтися без імені Імельди Маркос, вдови колишнього президента Філіппін Фердинанда Маркоса та найвідомішої в світі колекціонерки взуття. Протягом свого життя жінка зібрала понад 3000 пар.
Серед них і ці босоніжки на високих підборах з шлейкою позаду, декоровані чорною вишивкою та стразами, які були зроблені італійським дизайнером Бельтрамі. Маркос залишила свій підпис на кожній устілці босоніжок, які зараз належать Музею взуття Бата у Торонто.
Ім'я пані Маркос стало загальним для позначення одержимості взуттям, що захоплює багатьох людей, зокрема пристрасних колекціонерів, які купують взуття лише заради естетичної насолоди.