chrome firefox opera safari iexplorer

У Переяславі манкурти!

13 квітня 2011 о 15:01

Мова у цьому нарисі йтиме про долю Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», а саме — про його тривожне сьогодення. Отже, попри надто об’ємний текст журналістського розслідування, а також численні матеріали, наведені у ньому в якості додатків, просимо усіх, кому не байдужа доля вітчизняних музеїв та національної культури, уважно ознайомитися з обставинами та матеріалами, викладеними нижче.

Перший у нашій державі історико-етнографічний заповідник, був створений у березні 1979 року на території одного з найдавніших міст України — Переяславі-Хмельницькому. Через два десятиліття, у червні 1999 він отримав статус національного. Увесь час його незмінним директором був Михайло Іванович Сікорський – людина глибоко шанована та знана як один з патріархів вітчизняної музейної справи. У березні 2005 року він отримав почесне звання Героя України. Здавалося б, його дітище і сьогодні має гідно слугувати тій ідеї, заради якої воно створювалося. Проте, на цей час, завдяки обставинам, про які ми спробуємо розповісти, створилася потенційна загроза втрати того надбання, яке представляє нашу безцінну культурну та історичну спадщину.

15 листопада 2010 р. був оприлюднений текст відкритого листа колективу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», у якому на суд громадськості винесено діяльність генерального директора цієї установи Довгошиї П.О. та його заступника Татькової І.Г. Даний текст опублікувала ціла низка інтернет-ресурсів та деякі друковані ЗМІ. Зокрема, йшлося про допущені порушення вищезгаданими особами та результати, спричинені внаслідок непрофесійної роботи керівництва закладу. Аби розібратися у цій заплутаній справі, довелося здійснити довготривале розслідування.

«Фігура перша»

Почати, мабуть, варто з постаті теперішнього генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Павла Олександровича Довгошиї. Фігура добре знайома для мешканців Переяславщини і, як висловлюються деякі ЗМІ, – «одіозна».

Слід відзначити досить цікаві обставини трудової біографії цього «фахівця музейної справи». Офіційно вона розпочалася ще у серпні 1985 року. Саме тоді у 17-річному віці майбутній директор Національного історико-етнографічного заповідника отримав перший запис до трудової книжки – «Робітник складу склотари Переяслав-Хмельницького плодоконсервного заводу». Його кар’єрний ріст продовжився після служби у Збройних силах. Протягом червня-липня 1989 року він працює сторожем Переяслав-Хмельницького МРВВС.

Зрештою, у липні 1992 р. він стає заступником директора ООО «Контакт-Вест» у м. Переяславі-Хмельницькому. З часом, у червні 1997, його очолює. З листопада 1999 по лютий 2002 працює директором товариства з обмеженою відповідальністю «ТАРА», що займається фасуванням цементу. З червня 2002 по квітень 2006 – голова підприємства споживчого товариства «Кооператор».

Після навчання у низці вищих навчальних закладів Довгошия П.О. потрапив на керівні посади. Основна з них, з квітня 2006 по грудень 2007 р., – заступник міського голови м. Переяслава-Хмельницького.

Стосовно обіймання ним цього високого посту наведемо загальновідомий та підтверджений документально факт. У 2007 р. Довгошия П.О., який на той час обіймав посаду заступника міського голови м. Переяслава-Хмельницького з питань діяльності виконавчих органів міської ради, був звільнений з неї через невиконання покладених на нього обов’язків. Саме тоді навколо його персони зчинився чималий резонанс у місцевій пресі. Хоча, як свідчать деякі матеріали, його прізвище у негативному світлі неодноразово потрапляло на сторінки газетних видань.

Після визнання незадовільною своєї роботи на зазначеній посаді, Довгошия П.О. опиняється у ранзі директора комунального підприємства «Київоблкіно», куди його призначено, згідно з рішенням Київської обласної ради. За неперевіреними даними, сьогодні зазначене підприємство має суттєві проблеми фінансового плану з різноманітними перевіряючими органами. Чи є це прямим наслідком роботи його керівника, невідомо.

Втім, як би не було, але саме з цього плацдарму у травні 2010-го Довгошия П.О. і займає крісло генерального директора НІЕЗ «Переяслав», згідно з наказом Міністерства культури і туризму України, підписаного міністром М. Кулиняком.

Тут варто звернути увагу на те, що у сфері культури та туризму діяльність Довгошиї П.О. позначилася розробкою бізнес-плану «Надання послуг з туристичного супроводу» вже у 2010 році (інформація з сайту Київського регіонального центру зайнятості). До цього жодної участі у музейній та науковій роботі він не брав. Та й освіта, що ним здобута, не спроможна засвідчити відповідного кваліфікаційного рівня.

Одне можна зрозуміти напевне – відповідного фахового рівня, передбаченого кваліфікаційними характеристиками професій працівників у галузі культури і мистецтва для директорів музеїв, він не має, як і не має досвіду роботи у музейній сфері. Отже, постає питання, – що ж посприяло появі Довгошиї П.О. на нинішній посаді? Невже кадрова політика Міністерства культури сповідує ставки виключно на таких «високих професіоналів»?

Ось тут і починається справжній детектив, де, виявляється, має місце значна кількість цікавих, а подекуди й приголомшливих фактів.

«Фігура друга»

Другою, не менш одіозною фігурою, судячи з матеріалів, що виявилися доступними у розкритті цієї теми, є постать Івана Григоровича Явтушенка. Заступник генерального директора Національного музею історії України відомий також і як жвавий «менеджер музейної справи». Адже його повноваження далеко не обмежуються згаданою посадою.

Загальновідомою є історія створення «Мистецького арсеналу» – проект екс-президента В. Ющенка. Підтримуючи його реалізацію, Явтушенко І.Г. неодноразово приїздив і до НІЕЗ «Переяслава». За свідченнями працівників, характер його роботи з відбору експонатів для майбутньої експозиції «Мистецького арсеналу» відверто суперечив усім визначеним нормам музейного господарства. Користуючись інертністю місцевих музейників, він досить жваво давав раду — що, куди і коли слід перевозити.

Довелося почути і деякі пікантні подробиці. Зокрема, те, що Явтушенко І.Г. обзавівся фавориткою з середовища музейних працівників, через яку вирішував свої приватні інтереси. Подейкують, що окремі потенційні експонати переяславських музеїв перекуповувалися даною особою, відповідно, не потрапляли до музейних фондів, а потім направлялися у невідомому напрямку. Звичайно, буде некоректним наголошувати на ступеню правдивості наведених фактів, тим більше наводити інші більш радикальні, та як вже заведено у нашому житті — диму без вогню не буває.

Отже, говорячи про «фігуру другу», варто зупинитися на доволі резонансному, загальновідомому моменті у її біографії. Мова йде про тривалу судову кампанію (1 рік та 7 місяців), що, до слова, завершилася на користь позивача (Явтушенко І.Г.), де у якості відповідача фігурувала племінниця почесного генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Героя України Михайла Сікорського.

Подробиці цієї справи досить скандальні, адже характер взаємних звинувачень, наскільки вдалося з’ясувати, був досить гострим. Зокрема, Явтушенку І.Г. закидалися афери стосовно особи М. Сікорського. Фігурантами у справі та одночасно позивачами, на боці Явтушенка І.Г. виступали також тодішня заступниця гендиректора Галина Глушко та працівниця відділу фондових колекцій Тетяна Богуш.

У контексті цього напрошується викласти окремі пікантні подробиці та, зрештою, є відповідна постанова суду, згідно з якою усі троє зберегли свою репутацію потерпілої сторони, а винною, власне, як і одинокою у цій справі опинилася В.С., що ось вже декілька років самотужки доглядає за своїм літнім дядьком.

Та все ж хочеться сказати, що якби формат цього розслідування міг би забезпечити передачу тих емоцій, що їх довелося відчути у процесі спілкування з останньою – навряд чи хтось би залишився байдужим до почутого. Але, як відомо, Феміда замальовується сліпою, отже… Втім на розсуд читачів, поруч з іншими документами, подаємо копію заяви від Сікорського Михайла Івановича до Деснянського районного суду м. Києва.

З того, що вдалося дізнатися напевне (відповідно, у розпорядженні маються документальні свідчення), вартує уваги взаємозв’язок, який існує між двома попередньо згадуваними фігурами. Що ж поєднує Довгошию П.О. та Явтушенка І.Г.?

У з’ясуванні цього питання варто притримуватися чіткої хронології подій.

«Потрапляння у крісло»

Відправною точкою тут виступає дата 29 січня 2008 р. – зняття з посади генерального директора М.І. Сікорського. Саме тоді вперше, згідно з доступними матеріалами, у спектрі Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з’являється фігура «Івана», як називають місцеві музейні працівники Явтушенка І.Г.

Іван Григорович Явтушенко, президент благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд сприяння зберіганню та популяризації історично-культурної спадщини Національного заповідника Херсонес Таврійський «Друзі Херсонесу» (Фонд був створений за каденції колишнього президента В. Ющенка, а власне, сам заповідник через «земельні негаразди» набув скандальної відомості), тривалий час є «другом» і НІЕЗ «Переяслав». Пояснити характер такої дружби спробуємо нижче.

Після зняття з посади М.І. Сікорського, першим претендентом, що зміг зайняти вакантне місце генерального директора НІЕЗ «Переяслав», стала вже відома нам «фігура перша» – Довгошия П.О. Щоправда, термін його перебування у директорському кріслі обмежився всього лише одним днем.

31 січня 2008 р. тодішня заступник Сікорського М.І. на посаді гендиректора Глушко Г.І. збирає збори трудового колективу, де виголошується недовіра новопризначеному керівникові. Сама вона стає виконуючим його обов’язків. Тоді ж, за каденції міністра культури і туризму України Вовкуна В., Довгошию П.О. було відсторонено від управління.

Характер та обставини, що передували його звільненню яскраво демонструє «Рішення Переяслав-Хмельницької міської ради від 4 лютого 2008 року», винесене під час сімнадцятої позачергової сесії п’ятого скликання на підставі розпорядження від 31 січня 2008 р. та лист«Голові Київської обласної державної адміністрації Улянченко В.І.» від міського голови м. Переяслава-Хмельницького Якименка І.П. від 7 лютого 2008 р.

Загалом, характер наявних документів та іншої інформації з цього приводу засвідчує відверто негативну позицію як місцевого депутатського корпусу, так і працівників установи та членів громади міста щодо зайняття Довгошиєю П.О. цієї посади.

Саме у цей час з’являються декілька цікавих документів, що засвідчують очевидний інтерес до справ НІЕЗ «Переяслав» з боку вже згадуваного Явтушенка І.Г. Тоді ж вперше задокументовано на папері і появу команди «спритних менеджерів», в орбіті інтересів якої діє теперішній його директор Довгошия П.О.

17 березня 2008 р. у листі«Про передачу Національному історико-етнографічному заповіднику «Преяслав» приміщень і земельних ділянок колишнього військового містечка №4», адресованого до Прем’єр-міністра України Тимошенко Ю.В. (номер вхідної документації секретаріату Кабінету Міністрів України №22170/0/1-08 від 17.04. 2008 р). Звертає на себе увагу те, що автори листа у вигідному світлі характеризують постать Глушко Г.І., про яку говориться наступне: «нині виконує і може надалі виконувати обов’язки генерального директора Заповідника». Іншими словами, підписанти висловлюють прохання підтримати її у конкурсі на заміщення вакантної посади. Проте, основним у листі є порушення питання земельної ділянки колишнього військового містечка. Це прямо випливає як з назви, так і зі змісту документу. Свої підписи під ним поставили Возницький Б.Г., Сікорський М.І., Братченко Т.Г., Вялець А.Ф., Гайдамака А.Ф., Кулініч В.Я., Марченко Л.В., Поліщук О.С., Шаповалов Г.І., Явтушенко І.Г.

У процесі вивчення обставин появи цього листа довелося почути версію про характер появи там підпису Сікорського М.І. Саме це потім і послугувало однією з причин для вже згадуваної судової тяганини між племінницею Сікорського М.І. з одного боку та Явтушенком І.Г., Глушко Г.І. та Богуш Т. з іншого. Виявляється, є відхилена судом версія про те, що Героя України ошукали. Отже, маємо те, що маємо. Звертають на себе увагу і підписи інших осіб. Окремі з них вперто з’являтимуться і в інших документах, неодмінно поруч з підписом Явтушенка І.Г. До речі, у зазначеному листі біля його підпису фігурують і два телефонні номери, чого не має у випадку з іншими підписантами, що підкреслює його роль єдиної «контактної особи» у цій справі.

Внаслідок подальших подій Сікорського М.І. було обрано на посаду почесного директора НІЕЗ «Переяслав». У результаті призначеного конкурсу в.о. генерального директора установи було призначено її колишнього вченого секретаря Ткаченка В.М., що пробув на цій посаді до травня 2010 р.

Наступним цікавим документом, що засвідчує прагнення Явтушенка І.Г. впливати на хід подій у НІЕЗ «Переяслав» є копія листа направленого членами Музейної ради, адресованого Віце-прем’єр-міністру України В.П. Семиноженку з копією до Міністра культури і туризму України М.А. Кулиняка під назвою «Про необхідність зміцнення керівництва Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав». У тексті листа було дискредитовано позицію його тодішнього директора Ткаченка В.М., зокрема зазначено таке: «За цим призначенням приховано спробу роздержавлення території (близько 5 га) колишнього військового містечка в центрі міста, де знаходиться колегіум, у якому викладав Г. Сковорода, Вознесенський собор ХVII ст. … <…> все це майно теперішня дирекція заповідника спільно з міським головою Якименком І.П. намагаються перевести з державної у комунальну власність з подальшою приватизацією».

Як бачимо, знову на порядок денний потрапляє питання ласої земельної ділянки. Поряд з цим було висловлено клопотання про розгляд питання стосовно доцільності перебування Ткаченка В.М. на займаній ним посаді. Також у листі було заявлено про підтримку кандидатури на посаду нового генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Довгошиї П.О., у той же час в ньому нічого не говорилося про скандал, яким позначилося перебування останнього на цій же посаді два роки тому.

Підписи під листом поставили 9 членів Музейної ради Міністерства культури і туризму України: Б.Г. Возницький, І.Г. Явтушенко, А.В. Гайдамака, Л.В. Марченко, О.С. Поліщук, Б.М. Чайковський, Г.І. Шаповалов, Т.Г. Братченко, В.В.Карпов. Отже, з усуненням Глушко Г.І. від керівництва заповідником у березні 2008 р. та перемогою у конкурсі Ткаченка В.М., який не побажав «співпрацювати» з Явтушенком І.Г., у травні 2010 року відбулася заміна фаворитів. Наступником Глушко Г.І. став Довгошия П.О.

Розуміючи, що призначення Довгошиї П.О. на посаду генерального директора НІЕЗ «Переяслав» лобіювала група членів Музейної ради створеної при Міністерстві культури і туризму України, секретарем якої є той же Явтушенко І.Г., слід детальніше зупинитися на тих подробицях, які існують стосовно перебування «фігури першої» на посаді генерального директора НІЕЗ «Переяслав».

«У кріслі генерального директора»

Принагідно слід зазначити, що переважною частиною питань, пов’язаних з представленням та першими діями Довгошиї П.О. на цій посаді, опікувався перший заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини при Міністерстві Культури і туризму України та член Наглядової ради Заповідника Діхтяр Я.Я.

Призначення Довгошиї П.О. генеральним директором НІЕЗ «Переяслав» 12 травня 2010 року призвело до наступних дій: з перших днів керівництва Довгошиї П.О. заступники та головний бухгалтер були відсторонені від своїх прямих обов’язків. Відбулося зміщення з посади завідуючої відділом кадрів. На її місце призначено іншу, лояльну до директора особу. На новостворену посаду заступника генерального директора з питань обліку та збереження музейних цінностей Довгошиєю П.О. було призначено колишню колегу по роботі у міській раді Татькову І.Г.

Таким чином, фактично, відбулася узурпація влади. За словами працівників заповідника, генеральний директор фактично перебрав на себе контроль за функціями завідуючого відділу кадрів, головного бухгалтера, заступника з наукової роботи, вченого секретаря. Дві останні посади тривалий час (з травня по листопад) були не заміщеними, чим, фактично, заблоковано науковий напрямок роботи установи. Особа, що виконує ці функції, з’явилася на цьому місці лише з 15 листопада 2010 р. Хоча відомо, що на розгляд дирекції заповідника систематично надходили заяви від потенційних працівників, у тому числі, людей з науковим ступенем та необхідним досвідом роботи. Директором та адміністрацією Заповідника було проігноровано також значну кількість пропозицій про надання своїх послуг від молодих спеціалістів з профільною освітою.

Особливу цікавість викликає інформація про те, що, здійснюючи кадрову політику, Довгошия П.О. приймає на вакантні посади людей, що не відповідають кваліфікаційним вимогам. У контексті цього варто відзначити, що дехто з новопризначених співробітників має зв’язок з попереднім місцем роботи гендиректора – міською радою. Цікаво й те, що значна частина керівних посад обіймається співробітниками на умовах виконуючих обов’язків: заступник директора з наукової роботи, вчений секретар (до останнього часу), завідуючий філіалом «Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини».

У контексті кадрової політики слід розглядати і деякі негативні події, що відбулися за час перебування Довгошиї П.О. на посаді генерального директора НІЕЗ «Переяслав». Зокрема, 20 червня 2010 р. сталася пожежа на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в результаті якої постраждало два об’єкти (повітка в садибі гончара (згоріла повністю) та хата церковного сторожа (знищено дах).

Згідно з результатами обстеження представниками СДПЧ-27, пожежа сталася внаслідок підпалу невстановленою особою. Зі слів працівників закладу, причини пожежі Довгошия П.О. безпідставно вбачав у діяльності свого заступника по господарській роботі Ємця П.О. При цьому факт пожежі виступив засобом морально-психологічного тиску на особу останнього (погрози, шантаж тощо).

Через тиждень після пожежі трапилася наступна подія – крадіжка чоловічої сорочки з Музею обрядів. Вона стала приводом тиску на завфіліалом «Музей архітектури та побуту середньої Наддніпрянщини» НІЕЗ «Переяслав» Козій Г.І., в результаті чого остання змушена була звільнитися із займаної посади. Для цього гендиректор вдався до прямого обману, публічно пообіцявши Козій Г.І. перевести її на посаду старшого наукового співробітника «Музею народного одягу», що не було виконано. На додачу до всього, 11 жовтня 2010 р. з Археологічного музею було викрадено один з найцінніших експонатів НІЕЗ «Переяслав» – античний лутерій V ст. до н.е.

Ці та інші обставини діяльності генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Довгошиї П.О. викладені у Відкритому листі колективу зазначеного закладу до Президента України, Уряду та Верховної Ради України. Лист опубліковано 15.11.2010 р. на веб-сайті Народного комітету захисту України.

Насиченість крадіжками та постійні дії, спрямовані на звільнення працівників з відповідальних посад, що мають значний стаж наукової роботи, нищення матеріально-духовних цінностей, про яке стверджують численні журналістські публікації, виглядають досить підозріло, особливо, у порівнянні з попередніми роками роботи Заповідника. Крім цього, за словами його працівників, Довгошиєю П.О. постійно здійснюється морально-психологічний тиск на співробітників, що не підтримують позицію та напрямки діяльності нового генерального директора. Зокрема, відмічається його попередня заява, якою він застерігав колектив від будь-яких скарг та звернень до Міністерства культури та туризму стосовно власної персони, обіцяючи відразу «вказати на двері» ініціаторам подібної спроби.

Зухвалий та недопустимий характер роботи Довгошиї П.О. на посаді генерального директора підкреслює і те, що він систематично змушує співробітників зводити наклепи на тих, хто не виказує йому належної поваги. Для цього власним прибічникам він роздав диктофони, які використовуються не за призначенням (здійснення наукової роботи), а для запису компромату. Ще одним ноу-хау нового директора стало написання доповідних з будь-якого приводу. Інколи окремі співробітники змушені писати їх по декілька на день.

На додачу до усього, почесний директор Заповідника Герой України Сікорський М.І., який має 87 років, набув статусу небажаного гостя для нового директора. У стінах свого дітища він немає не лише власного кабінету, а й постійного місця, аби присісти. Собі ж Довгошия П.О. кабінет облаштував, до того ж здійснив при цьому справжню перебудову адміністративного корпусу. Крім цього, як відомо, він постійно та систематично «набивався» завітати в гості до Сікорського М.І. Мета такого візиту «поговорити та сфотографуватися» на перший погляд виглядає цілком природно, проте постійно наштовхується на спротив племінниці Героя України, яка вже одного разу «відчинила двері» власним проблемам, які переслідували її протягом кількох років у вигляді згадуваної судової тяганини, знову ж таки з тим самим Явтушенком І.Г.

«Земля обітованна»

За час перебування на посаді генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», Довгошия П.О. зарекомендував себе як жвавий опонент Переяслав-Хмельницької міської ради у питаннях виділення земельних ділянок. При цьому, їх межі та обсяг, а також мета, з якою їх планується використати, залишають чимало відкритих запитань.

Варто нагадати, що антагоністичні взаємини Довгошиї П.О. та мерії міста беруть свій початок з рішення Переяслав-Хмельницької міської ради «Про роботу заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Довгошиї П.О.», де йшлося про неналежне виконання ним обов’язків як голови конкурсної комісії з проведення конкурсу на право оренди земельних ділянок, що спричинило НЕПРОЗОРЕ проведення конкурсу на право оренди земельних ділянок для будівництва багатоповерхових житлових будинків у м. Переяславі-Хмельницькому від 15.05-16.05.2007.

Тепер же Довгошия П.О. вже у якості генерального директора НІЕЗ «Переяслав» вимагає надати йому 6 гектарів землі поруч з музеєм «Просто неба», для побудови там автостоянки, що саме по собі суперечить власне суті поняття «заповідник». Адже територія, на якій планується її зведення, входить до охоронної зони. Зокрема, в її межах та прилеглій території розташовано давньоруський могильник Х століття, а також пам’ятка археології – курган, що немає аналогів як єдиний музеїфікований об’єкт такого штибу.

Для порівняння — дана площа приблизно дорівнює дев’яти стандартним футбольним полям. Для чого директору стільки землі — незрозуміло, адже її виділення він мотивує потребою облаштування автостоянки для туристів. Разом з тим, міська рада, дослухаючись до потреб заповідника, у кінці жовтня 2010 р. вже виділила ділянку у 1,5 га. Проте, така площа директора не влаштовує.

Самий час згадати лист 17 березня 2008 р. «Про передачу Національному історико-етнографічному заповіднику «Преяслав» приміщень і земельних ділянок колишнього військового містечка №4» адресованого до Прем’єр-міністра України Ю.В. Тимошенко (номер вхідної документації секретаріату Кабінету Міністрів України №22170/0/1-08 від 17.04. 2008 р).

І, як зазначалося вище, саме ним засвідчено неабиякий інтерес до земельних ділянок з боку Явтушенка І.Г. У контекст такого інтересу також лягає і наступний згадуваний документ «Про необхідність зміцнення керівництва Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав». Нагадаємо, що саме у цьому листі земельна карта розігрувалася для усунення з просади попереднього директора Ткаченка В.М.

Якщо на це подивитися крізь призму земельного скандалу у ще одному Національному заповіднику «Херсонесі Таврійському», де земельні ділянки стали об’єктом комерціалізації, і де також фігурує постать Явтушенка І.Г. як президента вже згадуваного фонду, нескладно передбачити подальшу долю заповідника «Переяслав».

До речі, одна пряма паралель на сьогодні вже є. А саме — у «Херсонеса», як і у «Переяслава», намагаються відібрати приміщення музею, що розташоване у культовій споруді. Випадок з музеєм народного одягу у Переяславі-Хмельницькому вже отримав широкий інформаційний резонанс. На черзі «Херсонес», де Кримська єпархія планує відібрати колишню монастирську трапезну, де нині розміщується зала середньовічної історії Херсонеса. Отже, гадайте самі…

«Наглядова рада»

Наступним цікавим документом, що засвідчує підвищену цікавість Явтушенка І.Г. до НІЕЗ «Переяслав» є проект листа від 16 червня 2010 р. гендиректора НІЕЗ «Переяслав» Довгошиї П.О. до Заступника голови Державної служби з питань Національної культурної спадщини Гусака А.І. за №111 (електронний). У листі висловлене клопотання про зміну складу Наглядової ради Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

У даній ситуації варто акцентувати на надто короткому терміні, що знадобився Довгошиї П.О. для того, аби наважитися на зміну складу Наглядової ради. (12 травня 2010 р. його було призначено, а16 червня 2010 р. з’явився проект листа. При цьому важко пояснити, чому з ради виключено 3 Академіки, 2 Герої України, 4 доктори історичних наук, 2 Почесних громадяни міста Переяслава-Хмельницького, тодішній голова міської ради. Серед них прізвища таких корифеїв вітчизняної науки як Тронько П.Т., Толочко П.П., Сікорський М.І.

Наглядова рада затверджена
постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2008 р. N 419
Члени Наглядової ради запропонованої П.О. Довгошиєю
Коцур Віктор Петрович
Діхтяр Яків Якович (залишено)
Верстюк Владислав Федорович Вітвіцький Іван Антонович
Гончар Петро Іванович
Доля Олексій Леонтійович
Куковальська Неля Михайлівна Матвійчук Володимир Макарович
Пархоменко Микола Трохимович
Романчишин Василь Григорович (залиш.)
Сікорський Михайло Іванович
Толочко Петро Петрович
Тронько Петро Тимофійович
Якименко Іван Петрович
Возницький Борис Григорович
Вялець Адріана Федосіївна
Гусак Андрій Іванович
Мінжулін Олександр Іванович
Осипенко Ігор Іванович
Олександр, єпископ
Полочанінов Володимир Генадійович
Прибєга Леонід Володимирович
Романчишин Леонід Григорович
Табачник Ян Пінієвич
Татькова Ірина Григорівна
Явтушенко Іван Григорович

Згідно з цим документом, вивести зі складу ради передбачалося 8 осіб. При цьому, завбачливо оминалися широковідомі імена решти її членів. Ця ситуація проіснувала до осені 2010 р., періоду найбільших перетрубацій, перевірок, кадрових рішень, доган тощо. Саме тоді, за свідченням членів колективу, у проекті наступного подібного листа зі складу наглядової ради було виключено її голову та решту старих членів. Перевірити цю інформацію за допомогою інших джерел не вдалося.

Але знову, як бачимо, не обійшлося без вже неодноразово згадуваної «фігури другої» Івана Григоровича Явтушенка. Цього разу його ім’я фігурує, вже як члена Наглядової ради переяславського заповідника. Зазначимо, що на той період Татькова І.Г., що мала увійти до складу Наглядової ради НІЕЗ «Переяслав», згідно з проектом від 16 червня 2010 р., вже зайняла посаду заступника генерального директора з питань обліку та збереження музейних цінностей.

Тим часом стає відомо про події та факти, що викладені у відкритому листі працівників заповідника. Найрезонанснішим з-поміж них виглядає викрадення 11 жовтня 2010 р. античного лутерію V століття до н.е. – одного з титульних експонатів Заповідника, яке висвітлювалося лише у кількох газетних публікаціях в місцевій пресі. Натомість, вартість цього експонату сягає не однієї сотні тисяч американських доларів. Особливо дивує і насторожує позиція слідчого, який під час збору свідчень стосовно даного інциденту переконував співробітників НІЕЗ «Переяслав» у тому, що крадіжка — справа рук дилетантів. Водночас, за тим же сценарієм з батьківщини братів Віктора та Петра Ющенків, а конкретно — з Роменського краєзнавчого музею — було викрадено Євангеліє П. Калнишевського. Цікавою обставиною приїзду слідчого до Переяслава стало те, що його власною автівкою до Переяслава привіз ніхто інший, як Іван Григорович Явтушенко.

Комісія

Саме в цей час у заповіднику працювала комісія з комплексної перевірки діяльності цього закладу. Неоднозначні обставини її роботи були описані членами трудового колективу у листі до міністра М. Кулиняка, у якому підписанти ствердно висловлюються про цілу низку недопустимих, згідно з чинним законодавством порушень, яких допустилися її члени. Одне з них – чому на наказі міністерства відсутній підпис самого міністра? На документі відсутня також гербова печатка. Загалом, є дві по- різному оформлені його копії!

Цілий ряд запитань викликає і складений нею акт, на якому відсутня чітка дата його складання. Питання у працівників викликає і власне характер змісту цього документу. Є й інші важливі моменти. Попри те, що до складу комісії було уведено 7 осіб, при перевірці працювала лише частина з них. Підписів під актом є лише 5, чотири особи з яких представляють одну установу – Національний музей історії України. Заступником директора цієї установи, а також членом комісії є Явтушенко І.Г. Випливає, що до роботи у комісії залучено осіб завідомо лояльних до директора, які до того ж висували його кандидатуру на цю посаду!

Решта задокументованих фактів та звернень працівників НІЕЗ «Переяслав» говорять про той самий характер речей, що викладено вище. Аналізуючи навіть незначну групу наявних документів та фактів, що їх стосуються, складається чітке враження, що Павло Олександрович Довгошия на посаді генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» є лише «надводною частиною айсбергу». Постає цілком логічне запитання, що або хто знаходиться «під водою»?

Епілог

За час підготовки матеріалу трапилися ще декілька резонансних подій, а саме — усередині колективу було засновано Незалежну профспілкову організацію, яка об’єднала опозиційно налаштованих членів колективу. Через короткий термін (два дні) Довгошия П.О. звільнив головного бухгалтера та заступника з господарської роботи, на яких попередньо чинив моральний тиск, довівши до лікарняного.

13 грудня 2010 р. з ініціативи директора були скликані загальні збори трудового колективу, результатом яких стало прийняття доволі цікавої резолюції, що була опублікована у одній з місцевих газет. Як мінімум, один з шести її пунктів взагалі носить антидемократичний характер. Дослівно: «Доручити адміністрації Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» до 16.12.2010 року звернутись до правоохоронних органів для встановлення всіх причетних осіб, якими був підписаний відкритий лист колективу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» та розміщений у місцевих газетах та мережі інтернет». Даний факт обурив не лише опозиційну частину колективу, а й громадськість, яка відреагувала офіційними заявами та зверненнями.

Наступного дня, 14 грудня 2010 р., на засіданні сесії міської ради депутати міста Переяслава-Хмельницького виголосили офіційну одноголосну недовіру Довгошиї П.О. на займаній ним посаді (копія документу додається). Цікаво, що день у день, рівно три роки тому, йому вже виголошувалася недовіра як заступнику міського голови. Недовіру ж як директору НІЕЗ «Переяслав» він отримав вже вдруге. Вперше це сталося 4 лютого 2008 року.

На сьогодні, як вдалося довідатися, навколо особи генерального директора поширюється ціла купа чуток. Згідно наявної інформації, ним програна низка судових справ, що стосуються винесення доган працівникам, незрозумілою є історія зі згорілим авто, на якому по довіреності їздив Довгошия П.О.

Зовсім нещодавно додалася новина про неправомірну перебудову пам’ятки архітектури національного значення – Михайлівської церкви, храму, що знаходиться у спільному користуванні релігійної громади та заповідника. Неперевіреною є інформація стосовно транспортної пригоди, з приводу керування службовим автомобілем у нетверезому стані у неробочий час, де начебто фігурує та сама «фігура перша».

Зараз колектив чекає на офіційну реакцію Міністерства культури та міністра М. Кулиняка, який у інтерв’ю каналу «СТБ» пообіцяв розібратися з цією ситуацією. Сподіваємося, що міністр дотримає слова, бо ж йдеться про неправомірне призначення некомпетентної, не фахової особи допущене саме за його каденції.

Загалом, відрядження до Переяслава-Хмельницького залишило чимало вражень та виявило багато цікавих аспектів, які стосуються проблем музейної справи не лише місцевого ґатунку. Інформація, що послугувала базою до даного нарису була частково зібрана з-поміж членів трудового колективу установи та громадськості міста, виявлена у публікаціях місцевої преси та інтернет-ресурсах.

Безумовно, перш ніж робити якісь офіційні висновки, достовірність наведених фактів та зроблених на цій основі припущень має бути перевіреною та підтвердженою. Задля цього усі наявні матеріали та документи, як, власне, і текст журналістського розслідування, будуть надіслані до Міністерства культури та туризму України та Генеральної прокуратури України.

Надіслала Павлина Гергель

«Рідна країна»

25 липня

Інші дати
Народився Юліан Кулаковський
(1855, Литва – 1919) – історик, археолог, Фахівець з історії Північного Причорномор'я, Візантії, Стародавнього Риму. Проводив археологічні дослідження античних пам»яток півдня України (Ольвія, Пантікапей). Автор 3-томника «Історія Візантії».
І тільки Рим один до Риму міг рівнятись, І Риму одного міг тільки Рим жахатись. Було бо писано у книзі судьбовій, Щоб скрізь підносив він тріумфу горді брами, Законом для землі поставив присуд свій, А серця мужністю зрівнявся з небесами! (Микола Зеров)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі