chrome firefox opera safari iexplorer

Цікаві факти про Михайла Коцюбинського: До 150-річчя від дня його народження

17 вересня 2014 о 16:48

17 вересня 2014 року культурна громадськість України та світу за підтримки ЮНЕСКО відзначає ювілей Михайла Коцюбинського – 150-річчя від дня його народження.

Цікаві факти

Михайло Коцюбинський прожив лише 48 років.

Знак зодіаку — Діва

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Батько його пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина.

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

Михайло Коцюбинський так і не здобув офіційної вищої освіти (закінчив Шаргородську духовну семінарію, університет так і залишився мрією). «Але він був високоінтелігентний, умів вести і підтримувати всяку розмову так, що кожний мав сатисфакцію (задоволення) розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не вразити…»

Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську…

Якось хлопчина, якому щойно виповнилось 11 років, по-дитячому сильно закохався у 16–річну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитане покликало його у письменницьку дорогу.

Літературна кар’єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично.

Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком — який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким.

1898 року- Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, де зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман.

В шлюбі був невірний, мав стосунки з Олександрою Аплаксіною (1880–1973), яка була молодша за нього на 16 років, але сім'ю не покинув.

Хворів астмою і туберкульозом. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

Життю письменника присвячено стрічку «Родина Коцюбинських» Т. Левчука (1970, образ Коцюбинського відтворив О. Гай).

Цікаві перекази про Коцюбинського

Стара відьма

У Криворівні не могли не помітити, як Коцюбинський цікавиться селянським побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:

— А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?

— Правда.

— Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?

— І нечисту силу.

— То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не знайдете.

Воли і коні

У Криворівню, в Карпати, приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. Один із них почав висловлювати своє захоплення творчістю Коцюбинського:

— А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, «Хіба ревуть воли…».

— Я не про воли, а про коні писав.

— Не розумію. Коні ж не ревуть?..

— Ну, і що з того? Коні не винні.

«Ось моя зброя»

Улітку 1910 року Коцюбинський повертався з Капрі, де він жив разом із Горьким. Жандармерія дістала суворий наказ якнайпильніше перевірити речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізі. На запитання: «А зброя у вас є?»— Михайло Михайлович відповів: «Так, є». Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: «Де зброя, де?»

На довгій паузі М. Коцюбинський з лукавою посмішкою показав на олівець, що виглядав з кишені його піджака, і сказав: «Ось моя зброя».

(З кн. «Цікаві бувальщини», зібр. й упоряд. І. Артемчук, Г. Григор’єв, —Дніпро — К., 1974)

Спогади про Михайла Коцюбинського

(Подано за: Спогади про Михайла Коцюбинського / Упоряд, післямова та прим. М.М.Потупейка. – 2 вид., доп. – К.: Дніпро, 1989. – 278 с.)

…Якось приходить в учительську П.С. (учитель російської мови) з солідним жмутком учнівських творів, учнів 4-го класу, що писали, здається, на тему: „Как проводятся рождественские праздники в моей семье”. Витягувши звідти працю Михайлика, він став читати її перед нами всіма й закінчив читання вигуком: „Будем иметь своего литератора!” Я не пам’ятаю змісту цієї праці, в читання я якось добре не вслуховувався, бо чимось був зайнятий, тільки пам’ятаю ту думку, що її висловив хтось із учителів: „Написано довольно плавным, легким слогом и пиятным языком, да и смысл есть, но не верится, чтобы автор, хотя ученик четвертого класса, мог самостоятельно выполнить эту работу; вероятно, он позаимствовал откуда-то содержание и форму на заданную тему”.

З такою думкою погодилися й інші, але П.С. настоював на своєму: „Нет, господа, это будущий писатель, будущий поэт” (Всеволод Ковердинський. Шкільні роки М.М.Коцюбинського. с. 22).

***

Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам вчитись з ним було легко і приємно. Михайло Михайлович був не тільки нашим вчителем, але й вихователем, і другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та іншхих авторів твори і тим розвинув нашу любов до України (Єлизавета Бакша. Згадка про вчителя-друга. С.31).

***

Коцюбинський дуже любив життя. Любив у ньому те, що має в собі красу й світло, радість і ласку. Любив сонце, весну, літо (Денис Лукіянович. Пам’ятні зустрічі. С. 58).

***

Ласкаві очі, безмежна радість, тепло, що огортає тебе, зогріває сонячним промінням, – це перші мої спогади про тата, перші родинні відчуття.

Тато каже: „Дітоньки, зараз почитаємо казки”. Ми уважно слухаємо про дурних, упертих цапків, які не хотіли поступитись один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика, про десять робітників-пальців, що допомагали працювати… Це ж тато для нас, дітей, написав ці казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші.

…Подарунки, що дарував нам тато, були не тільки гарними оздобами, забавками, а й давали уявлення про народну творчість тієї чи іншої країни…

Він був вигадливим. Завжди по-дитячому захоплювався красою природи, людьми, кращими проявами людських почуттів, здобутками людського розуму. Він був людяним, не втрачав цієї риси на протязі всього життя, любив добро, вірив у його переможну силу… (Ірина Коцюбинська. Тато. С.87, 95).

Джерело: dovidka.biz.ua
Розділи: Видатні постаті

22 вересня

Інші дати
Народився Олександр Потебня
(1835 – 1891), український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо.
«Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу» (О.Потебня).
Розгорнути