chrome firefox opera safari iexplorer

Трішки сакральності й російського варварства (щодо Херсонесу Таврійського)

09 грудня 2014 о 18:36
zbruc.eu

В минулий четвер 140 мільйонів росіян несподівано для себе довідалися, де ж лежать їхні духовні джерела і “скрєпи”. Президент Росії Владімір Путін у своему щорічному посланні дав з цього приводу пряму вказівку:

«...Потому что именно здесь [в Криму – “Z”]находится духовный исток формирования многоликой, но монолитной русской нации и централизованного Российского государства. Ведь именно здесь, в Крыму, в древнем Херсонесе, или, как называли его русские летописцы, Корсуни, принял крещение князь Владимир, а затем и крестил всю Русь.
Наряду с этнической близостью, языком и общими элементами материальной культуры, общей, хотя и не очерченной тогда устойчивыми границами территорией, нарождающейся совместной хозяйственной деятельностью и властью князя христианство явилось мощной духовной объединяющей силой, которая позволила включить в формирование единой русской нации и образование общей государственности самые разные по крови племена и племенные союзы всего обширного восточнославянского мира. И именно на этой духовной почве наши предки впервые и навсегда осознали себя единым народом. И это даёт нам все основания сказать, что для России Крым, древняя Корсунь, Херсонес, Севастополь имеют огромное цивилизационное и сакральное значение. Так же как Храмовая гора в Иерусалиме для тех, кто исповедует ислам или иудаизм»

Не будемо тут дискутувати на тему, з якого часу Великий князь Київський Володимир і всі зазначені вищі історичні події мають хоч який стосунок до населеного східнофінськими племенами дикого Залісся, на землях якого за кілька століть по тому й утворилося Московське князівство. Промовчимо і про те, що на момент хрещення князя Володимира не лише Москви, але й села Кучкіно ще не було. Для тих хто не знає – саме Кучкіно згодом перетворилося на “"Третій Рим” (іншими словами, “Другий Стамбул” :).

Поговоримо про інше – про долю Херсонесу. Передовсім про те, хто ж його насправді знищив і перетворив на жалюгідні руїни. Адже в контексті вказівки президента Путіна вважати Херсонес “істоком” для росіян та чи не головною духовною скрєпою московитів, питання, які ж падлюки перетворили святе та сакральне місце на руїни, набуває неабиякого духовного значення.

zbruc.eu

 zbruc.eu

Херсонес Таврійський (або ж, як його називали наші предки, Корсунь) був заснований грецькими колоністами понад 2500 тисячі років тому. Спочатку це був вільний грецький поліс, але пізніше потрапив під контроль Римської імперії.

З виникненням християнства місто стає одним із головних центрів поширення нової релігії в Північному Причорномор'ї. Згідно з переказами, вчення Христа сюди приніс сам апостол Андрій Первозваний під час своєї подорожі до Скифії. Під час тієї мандрівки апостол не полінувався благословити київські гори та напророкував виникнення на них великого й славного міста (а от про його походеньки болотами Залісся ніц невідомо). Пізніше до Херсонеса заслали Климента – одного з перших Римських Пап. На засланні він не припиняв проповідувати й багатьох навернув до нової віри, за що, за наказом імператора Траяна, був страчений. Історія Херсонеса нерозривно пов'язана також з іменами слов'янських просвітників, святих Кирила й Мефодія.

Про те, як князь Володимир ходив до Херсонесу-Корсуні свататися та хреститися, пропустимо. Цю історію більш-менш знає кожен.

Основу багатства та процвітання міста становила торгівля: Херсонес стояв на дуже вигідному транзитному місці. Але з занепадом Візантії почав занепадати і для Херсонес. Уже наприкінці ХV століття він припинив своє існування як місто.

Тут варто зупинитися й акцентувати на головному. Херсонес припинив існування не внаслідок зруйнування міста завойовниками, як це сталося з багатьма квітучими містами Азії, знищеними ордами Чінгісхана. Місто просто стало нікому непотрібним і знелюдніло. Без завойовників тут, правда, не обійшлося, але то інша історія.

Позаяк поруч не було інших великих населених пунктів, ніхто не спокушався на нічийне майно. Тож Херсонес уник сумної долі Ольвії, стіни, храми та будинки якої розібрали турки для будівництва фортеці Очаків. Звичайно, зовсім без мародерства не обійшлося, але воно було відносно незначним.

У XVI столітті тут побував посол Речі Посполитої Мартин Броневський і записав свої враження: “Варті подиву руїни дуже яскраво засвідчують, що колись це було прекрасне, багате і славне місто греків, велелюдне і славне своєю гаванню. На всю ширину півострова, від берега до іншого, ще і тепер височіє висока стіна і вежі численні й великі з тесаних величезних каменів. Це місто стоїть пусте і незаселене...”

На час приєднання Криму до Російської імперії (1783) стан покинутого міста був більш ніж задовільним. За свідченням сучасників, у багатьох будинках ще можна було побачити навіть дерев'яні двері та перекриття! Фатальним для древнього міста стало заснування нової військово-морської бази Чорноморського флоту. Для будівництва Ахтіару, який з 1826 року стали називати Севастополем, потрібно було каміння. Дуже багато каменю. Чи не всі старі будинки й укріплення Севастополя зведено саме з херсонеських будматеріалів. З тим, що не змогли зробити татари, турки та час, цілком упоралися росіяни. Саме вони й доконали “духовный исток формирования многоликой, но монолитной русской нации и централизованного Российского государства”.

zbruc.eu

 zbruc.eu

Про те як росіяни нищили давнє грецьке місто досить докладно оповів природознавець Петро Симон Паллас (Peter Simon Pallas) у своїй книжці “Спостередення зроблені під час подорожі по Південному намісництву Російської держави в 1793—1794”. Зокрема, читаємо: “Трохи менше ніж за дві версти від Ахтіара [себто Севастополя – “Z”], на заході від бухти, в якій витримують карантин, – руїни Нового Херсонесу... При зайнятті Криму ще було видно ... його мури, побудовані з прекрасного штучного каменю; гарні міські ворота і значна частина двох великих веж, з яких одна – біля самої бухти, бачена мною в 1794 році – ще в доброму вигляді; але побудова міста Ахтіара закінчила розорення цього давнього міста. Прекрасний штучний камінь вибрали навіть із фундаментів для спорудження будинків, не потурбувавшись чи не поцікавившись зробити план міста або намалювати хоч би його нарис...“

Про варварське нищення росіянами міста, де колись хрестився рівноапостольний київський князь Володимир пише й інший мандрівник. Зокрема, 1787 року руїни Херсонесу відвідав відомий венесуельський революціонер Франсиско де Міранда, про що залишив запис у своєму щоденнику: “Нам вдалося виразно розрізнити міські стіни, головну фортечну вежу і велику будівлю на кшталт замку. Добре видно також вулиці, і за бажання цілком можливо зняти план. Склепінчасті двері, облицьована вежа зруйновані нещодавно – мабуть, комусь знадобився камінь”.

Про ставлення росіян до старожитностей міста, з якого на Русь прийшло християнство, досить різко пише історик, мандрівник і шпигун Наполеона Бонапарта, такий собі Жан Рьої (Jean Reuilly, 1780–1810): «Спорудження Ахтіара остаточно завершило руйнування цього древнього міста [тобто Херсонесу – «Z”], майже всі мури якого ще можна було побачити під час завоювання Криму росіянами. Серед сміття знайдені написи, декілька мармурових скульптур, монети і медалі з різного металу. Треба зазначити, що ці предмети знайдені солдатами чи матросами, оскільки ні в кого не виникло природної думки про проведення розкопок».

Гравюра Carlo Bossoli – руїни Херсонесу й укріплення Севастополя (початок ХІХ ст.). У кожному кримському малюнку Боссолі сакральні московські “скрєпи” просто впадають у вічі.

Гравюра Carlo Bossoli – руїни Херсонесу й укріплення Севастополя (початок ХІХ ст.). У кожному кримському малюнку Боссолі сакральні московські “скрєпи” просто впадають у вічі.

Херсонес-Корсунь стали охороняти лише від 1825 року, коли від міста майже нічого не залишилося. Тоді ж почалися й більш-менш системні розкопки.

Отже...

Владімір Путін наказав своїм підданим, починаючи від 4 грудня 2014 року вважати абсолютно грецький Херсонес-Корсунь такою ж святинею для росіян, якою для мусульман чи юдеїв є Храмова гора в Єрусалимі. Тут лише зауважимо, що Храм, від якого нині залишилася лише Стіна Плачу, зруйнували зовсім не євреї. Та й мусульмани кожного, хто зазіхне на мечеть Аль-Акса одразу позбавлять життя. У заяві Путіна знову виявила себе загадкова російська душа. Бо тепер росіяни мають шанувати те, що завзято нищили їхні предки... Сакрально, одначе. Але не звикати.

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ, «Збруч»

Розділи: Думка читачів

18 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Аверін
(1885, с. Чепіль, Харківська область – 1955) – український зоолог, громадський діяч. Опублікував близько 340 праць з ентомології, орнітології, мисливствознавства, рибництва, і охорони природи. Один із перших організаторів справи захисту рослин в УРСР і підготовки кадрів у цій галузі.
Розгорнути
Народився Володимир Різниченко
(1870, с. Велентієве, Чернігівська область – 1932) – український геолог, художник-карикатурист, поет. У своїх дослідженнях грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров’я («Природа Канівських дислокацій», «До питання про час і умови утворення укр. лесу», «Про четвертинні рухи земної кори в районі сер. Дніпра»). Ініціатор заснування Канівського музею-заповідника «Могила Т.Шевченка».
Розгорнути
Народилася Євгенія Ярошинська
(1868, с. Чуньків, Чернівецька область – 1904) – українська письменниця, етнограф, фольклорист, громадський діяч. Видала зібрані нею на Буковині «Народні пісні з-над Днітра».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі