Ці дивовижні пейзажі пшеничних ланів, вибілених сонцем до молочних барв… Здається, такі є тільки у нас, в Україні. Мов кольори рідного стягу, виблискують золотом лани під синню безмежного неба. Наші батьки здавна були хорошими землеробами, вони любили і вміли вирощувати хліб. Хліб, який вважали священним. Сьогодні ми розкриємо вам його таємницю…
Наш хліб починається з благословення на добро, коли з чистим серцем і світлими думками ми розпочинаємо велику справу:
Ще з ранньої осені
ми засіваємо зерно у чорну родючу ріллю.
Земля, ще тримаючи літнє тепло, починає народжувати перші пагони, які колись стануть хлібом.
Зимові сніги вкривають їх білою теплою ковдрою,
щоб уві сні ті набиралися сили.
А навесні, коли прокидається вся природа,
поля вже зеленіють шовковими килимами молодих хлібів.
Ласкаве весняне сонце і щедрий дощ
допомагають пшениці зростати все вищою.
А коли сонце сідає за горизонт – стебла напуває вечірня роса.
Щоразу приходить ніч, яка огортає прохолодою все довкола і заколисує поля.
Та потім повертається день
і промені кожного нового світанку все більше золотять колоски,
які достигають під пісні жайворонків.
Літні грози омивають землю,
а вітри розчісують її золоте волосся.
Солодкий запах стиглої пшениці наприкінці літа означає,
що земля благословляє нас на збір урожаю.
Здавна це було великим святом,
і сьогодні є вінцем всього хліборобського циклу.
Скошене поле, ніби щойно виткане полотно
із велетенських клубків ниток,
відпочиває від колосків.
Далі великі і сильні машини енергією вітру і струму перемелюють зібране зерно на борошно.
Із того борошна у красивій глиняній печі
дбайливі бабусині руки випікають
запашну і рум`яну, налиту самим сонцем і силою рідної землі
хлібину – народжену землею, сонцем, вітром, вогнем та любов`ю до праці.
Тому немає на світі нічого смачнішого за український хліб.
