8 грудня 1991 року Президент України Леонід Кравчук, Президент Росії Борис Єльцин, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь Станіслав Шушкевич та керівники урядів цих республік підписали Угоду, якою було оголошено скасування Угоди про створення СРСР від 1922 р. і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) у складі України, Росії та Білорусі.
Документ підписано в білоруській урядовій резиденції Віскулі, розташованій у національному заповіднику Біловезька пуща, звідки, власне, й походить назва – Біловезька угода.
Угодою підтверджувалося, що сторони дотримуються принципів Статуту ООН, Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі та інших міжнародних зобов’язань. Водночас проголошено, що з моменту підписання Угоди на території Білорусі, України та Росії діють винятково закони цих республік, закони СРСР втрачають свою чинність, а органи влади СРСР припиняють свою дію.
Сторони Угоди підтвердили зобов’язання розвивати рівноправну і взаємовигідну співпрацю в політиці, економіці, культурі, освіті, науці, охороні здоров’я та довкілля, торгівлі; узгоджувати зусилля для зменшення наслідків Чорнобильської катастрофи 1986 року.
Угодою підтверджувалася непорушність кордонів, надавалися гарантії їхньої відкритості та свободи пересування громадян.
Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю. (Україна, яке відомо, відмовилася від свого ядерного потенціалу. Чи здійснюється органами СНД єдиний контроль над ядерною зброєю, наявною в Росії – питання риторичне).
Офіційним місцем розташування координаційних органів СНД було визначено Мінськ, столицю Республіки Білорусь.
Угода оголошувалася відкритою для приєднання інших республік колишнього СРСР.
За кілька днів, точніше, 21 грудня того ж року, в Алмати (тоді ще – Алма-Ата) керманичі одинадцяти суверенних держав (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан та Україна) підписали протокол, згідно з яким на рівноправній основі утворюється СНД. У грудні 1993р. до протоколу приєдналася Грузія, яка вийшла з СНД 2009р. внаслідок російської агресії.
СНД, крім власного Статуту, прапора та емблеми, має аж понад 60 координаційних та консультативних органів, це, зокрема — Рада глав держав, Рада глав урядів, Міжпарламентська асамблея, Міждержавний банк тощо.
2011 року держави СНД підписали угоду про Зону вільної торгівлі. Угода, проект якої розробило російське міністерство економічного розвитку, передбачала, крім іншого, поетапне скасування експортного мита.
Серед восьми держав-учасниць ЗВТ — також і Україна.
Однак чи потрібна подальша участь у цій структурі, що фактично являє таку собі невдатну копію почилої імперії, та ще й під орудою держави, котра нині воює проти України?
Питання про доцільність перебування України у складі СНД постало вперше після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах. Однак далі заяв про песимістичні перспективи існування цієї структури справа не рушила.
Від початку збройної агресії Росії проти України, анексії Криму та відсутності з цієї проблеми чітких рішень із боку органів СНД, Україна відмовилася від головування в Співдружності й припинила членство у низці органів галузевої співпраці.
19 березня 2014 р. Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення про початок виходу України з СНД.
24 березня цього ж року у Верховні Раді України був зареєстрований проект Постанови «Про припинення членства та участі України в органах Співдружності Незалежних Держав» (автор – Борис Тарасюк). У травні проект роздано для ознайомлення депутатам, а 17 червня він був… відхилений.
30 квітня 2014 року МЗС України заявило, що всі необхідні документи для виходу України з СНД підготовлені, питання, знову ж таки, в ухваленні відповідного закону.
27 травня 2014р. РНБО знову заявила про початок виходу України з СНД, зі свого боку наголосивши, що тепер – справа за Верховною Радою.
13 жовтня 2014р. у Верховній Раді зареєстровано проект Закону «Про зупинення дії Угоди про створення Співдружності незалежних Держав», (автори – О.Кайда та О.Мирний). Згідно із законопроектом, мала бути припинена участь України в органах СНД та відкликана парламентська делегація України у Міжпарламентській асамблеї СНД. Однак законопроект не знайшов належної підтримки і 27 листопада був відкликаний.
За два роки російської війни проти України участь української сторони у «життєдіяльності» цієї ледь животіючої структури значно зменшилася. Та, вочевидь, і не лише української: скажімо, на вересневу цього року нараду СНД у Бішкеку (Киргизстан) прибули представники сімох – з одинадцяти – держав.
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін цьогоріч у жовтні зазначив, що Україна вивчає можливість виходу зі складу Співдружності незалежних держав. 10 жовтня в програмі «Свобода слова» на ICTV представник МЗС О.Макєєв наголосив, що чинними в межах СНД для України залишаться лише угоди, які «працюватимуть на Україну».
Отже, ймовірно, українська влада поки що продовжує міркувати, варто чи не варто лишатися бодай частково у структурі, котра, за визначенням фахівців, «…виявилася не ембріоном нового, а уламком старого, незграбною тінню колишньої імперії. « (В.Газін. Кінець проекту чи радянщина? ЗН, 18.09.2015).
Проте нині, у 25-у річницю розпаду росієцентричної імперії – СРСР – уже цілком зрозуміло, що й СНД, як нова спроба квазіутворення під егідою Росії, зазнає краху.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
