International Day of Sport for Development and Peace — порівняно нове свято в календарі міжнародних та всесвітніх дат, встановлених Організацією Об’єднаних Націй.
23 серпня 2013 р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно ухвалила резолюцію, якою зазначалося, що «здоровий спосіб життя, фізична та інтелектуальна активність — запорука загального процвітання й добробуту».
За всіх часів, напевне, існували змагання людей у фізичній та інтелектуальній досконалості. Науковці стверджують, що первісні люди під час полювання змагалися в силі, спритності, витривалості.
Стародавня Греція вважається «матір’ю» фізичної культури та спорту й загалом олімпійського руху. Саме тут велика увага приділялася фізичному вихованню та змаганням як складовій загальної культури, а фізична сила, відвага у грецьких містах-державах цінувалися надзвичайно високо, атлетів шанували й славили так само, як і філософів та поетів.
У країнах Стародавнього Сходу фізичне виховання було неодмінною складовою виховання військового: багатогодинні різноманітні військові вправи гартували силу, витривалість і наполегливість.
Із розвитком суспільства змінювалися форми й різновиди спортивних змагань. Встановлюються нові й нові рекорди у спорті вищих досягнень. Разом з олімпійцями впевнено змагаються за перемогу паралімпійці.
Жінки беруть участь у змаганнях з видів спорту, які тривалий час вважалися суто «чоловічими». Спортивна гра, активний відпочинок, інтелектуальні змагання знаходять своїх прихильників.
Проте, мабуть, незмінними залишаються поняття, які супроводжують спорт і фізичну культуру: це мирні змагання, це життєрадісне і життєствердне заняття, це сприяння порозумінню людей у світі.
Нині дедалі більше людей займається фізкультурою «для себе», поліпшуючи власні здоров’я та фізичний стан. У парках і скверах західноєвропейських міст і містечок щодня можна побачити людей різного віку, які роблять руханки, пробіжки. Мати абонемент у спортивний зал чи басейн – звичайна справа. Тож якщо ми справді прагнемо «до Європи», як це декларуємо, — варто, мабуть, упритул зайнятися підтримкою свого здоров’я. Зрештою, витрачати час на руханку значно приємніше, ніж витрачати гроші на лікування…
Особливого значення спорт і фізкультура набувають на тлі сумної «першості» України за вживанням алкоголю: п’яте місце у світі (нас «випередили» тільки Молдова, Угорщина, Чехія та Росія), а за поширенням дитячого алкоголізму – взагалі перше. За кількістю чоловіків, які палять, ми також попереду всієї планети…
Звичайно, поліпшити сумну статистику самими лише фізичними вправами важко. Але в часи, коли владі, даруйте, начхати на життя і здоров’я своїх громадян, — варто, напевне, громадянам подбати самотужки про свої життя і здоров’я, чи не так?
Що ж до великого спорту — цілком зрозуміло, що це і велика політика. Недарма спортивні досягнення в СРСР тлумачилися не як результат тяжкої праці обдарованих спортсменів і тренерів, а винятково – як «перемога радянського способу життя» над «загниваючим капіталізмом».
Нинішні перемоги наших спортсменів і спортсменок – це перемоги країни й наші спільні. Імена біатлоністок Юлії Джими, Олени Підгрушної, Валентини й Віти Семеренко;боксера Олександра Усика; футболіста Андрія Шевченка; фехтувальниці Ольги Харлан; шахіста Василя Іванчука й багатьох-багатьох інших відомі цілому світові. Свіжий приклад: українська збірна здобула 117 медалей на Паралімпійських іграх у вересні 2016 року в Бразилії й посіла третє місце (після Китаю та Великої Британії).
Нині багато українських спортсменів захищає Україну від російського агресора в Донбасі, виявляючи героїзм і стійкість, фізичну й духовну міць.
Кожній людині й цілому людству для розвитку, поступу, вдосконалення необхідний мир. Як зазначає ООН, спорт має слугувати миру, а отже, розвиткові й поступу.
Олена Бондаренко, Громадський рух «Рідна країна»
