Як повідомляє «Високий замок», такий висновок випливає із результатів глобальної перевірки, яка тривала останні півроку.
“Виявлено величезну відсутність предметів зберігання за різними фондовими групами, — заявив директор Львівської національної галереї мистецтв Тарас Возняк. — Загалом у Музеї мистецтва староукраїнської книги не виявлено 455 музейних предметів! Рекорд!”.
Серед викраденого, зокрема, 141 книга латинського шрифту, 16 українських книг гражданського шрифту, 18 книг Федоріани (пов’язаних з першодрукарем Іваном Федоровичем), два рукописи. Не виявлено 95 кириличних стародруків, а 19 стародруків цієї фондової групи не відповідають записам в книгах вступу (підмінені). Серед латинських стародруків не виявлено 87 музейних предметів, а 28 – підмінені. Серед зниклих – такі перлини, як «Апостол» Івана Федоровича 1574 року, «Апостол» Спиридона Соболя 1630 року, видання Михайла Сльозки XVII ст. та інші.
Тарас Возняк розповів, що факт розкрадання Музею книги вперше виявила комісія, яку він створив своїм наказом після зміни генерального директора. «Попереднім директором, при якому, на моє глибоке переконання, впродовж років свідомо не хотіли провести цієї звірки, була Лариса Разінкова, – каже Тарас Возняк. – Напевно, так тривало б безконечно. Однак вона програла конкурс на заміщення посади, і я, як новий керівник, призначив комісію, яка й почала проводити звірку. 4 січня було проведено прес-конференцію, де громадськість була поінформована про цей безпрецедентний ексцес. Це викликало шок. Але не у всіх – колишня генеральний директор спробувала вводити громадськість в оману – мовляв, «стародруки десь є». Їй вторила і безпосередньо матеріально відповідальна за фонди музею Лариса Спаська. Це була спроба дискредитувати комісію зі звірки і тягнути час. Тепер я публічно прошу пані Разінкову і пані Спаську нарешті сказати: де ж ті викрадені стародруки? Бо ж якщо кажуть, що знають, що вони є, то нехай поділяться цим сакраментальним знанням».
«Високий замок» нагадує, що на січневій прес-конференції Тарас Возняк розповів, що поінформував про «пропажу» Міністерство культури, Національну поліцію, Службу безпеки, прокуратуру. За результатами роботи комісії зі звірки слідчий відділ Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області відкрив кримінальне провадження. Після цього комісія з перевірки продовжила свою роботу.
І ще нюанс: Тарас Возняк продемонстрував фото з кабінету екс-директора Музею книги Лариси Спаської. Комісія, яка зайшла туди, побачила півметровий шар пляшок з-під алкоголю упереміш зі старими книгами, брудними шматами та листами старовинної графіки. «Звісно, можна було б списати все на колишню директорку Ларису Спаську – мовляв, пропила. Але, переконаний, Спаська лише гвинтик у добре відлагодженій машині, – резюмує Тарас Возняк. – А нам залишається й далі відбиватися від наклепників і тих, хто за будь-яку ціну хоче сховати кінці у воду».
Коментар для «ВЗ»
Лариса РАЗІНКОВА-ВОЗНИЦЬКА, екс-директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького
«Якщо Тарас Возняк так заявив, значить, комісія це побачила. Але як це було зроблено? Це питання. Я тоді була директором, тому-то нинішній директор мене й звинувачує. Але у цих звинуваченнях немає жодного слова про головного зберігача (Ігор Хомин. – Авт.), який несе першу відповідальність за такі речі. Це що – змова? Він (Возняк. – Авт.) подав акти, де в жодному немає підпису головного зберігача. У звірці обов’язково має стояти підпис ще й головного зберігача. Чому його немає? Потім, коли вже пішла ця перевірка, мене не було, відповідала за все Лариса Спаська (екс-директор Музею давньої української книги. – Авт.). Без неї постійно відкривали фонди, заходили туди, і все це опечатувалося тільки однієї печаткою – директорською. Такого теж не може бути. Отож цим усім мають займатися правоохоронні органи. Коли я ще була, я робила повну перевірку, і залишалися якісь нюанси. Тоді мені головний зберігач Ігор Хомин і Лариса Спаська сказали, що все нормально, все є, просто треба уточнити якісь нюанси. Чому вони тягнули – я не зрозуміла. Але потім почався конкурс (на посаду директора Львівської національної галереї мистецтв. – Авт.), і ви знаєте, чим це закінчилося. Усі ці книжки збирав ще мій батько, і я ще з ним їздила в експедиції. Якщо це все пропало – це біда велика, це злочин. Наразі до мене ніхто з правоохоронців не звертався, ніхто мене не опитував…»
