Святом Петра й Павла, яке в Україні святкують 12 липня, завершується цикл великих свят, що припадають на період літнього сонцестояння. До цього циклу входять Зелені свята (Трійця) та Івана Купала.
12 липня свято, яким завершується Петрівка — піст, що триває упродовж тижнів. Варто відзначити, що цього посту дотримувалися не так суворо, як Великого посту і Пилипівки. Запаси борошна і круп добігали кінця, а до нового врожаю було ще далеко.
На Волині говорили: «Петрівка — на хліб катівка». Тому під час початку жнив сили підтримували звичайними, простими стравами, особливо в найтяжчі робочі дні. У раціоні траційним було багато зелені, картоплі та грибів. Варили зелений борщ, робили холодник, голубці в молодому буряковому листі.
Гуцули вважали добрим знаком, коли свято Петра припадало на середу, — тоді усі чекали гарного року. Від цієї прикмети виникла приказка: «Не усе в середу Петра, а є в інчу днину».
Свято Петра і Павла було дуже шанованим серед українців. До цього дня білили і вбирали хати, образи прикрашали вишитими рушниками, білили та розмальовували піч. До церкви йшли у святковому одязі, дівчата плели, вінки з волошок і маків. Зранку усі святково вдягалися й обов'язково йшли до церкви.
Петро й Павло вважалися покровителями скотарів, тому до свята для пастушків обов’язково пекли мандрики (мандриґи) із сиру. У різних регіонах вони мали свої варіанти, але формою нагадували пампушки з пшеничного борошна, сиру, яєць, масла, прикрашені варенням, або свіжими фруктами.
Після Петра вже переставала кувати зозуля, тому говорили: «Зозуля мандриком вдавилася». За легендою, вона була покарана, бо начебто, мандруючи в цей день, Петро і Павло присіли під деревом перепочити, і задрімали. Тим часом непомітно підкралася зозуля, розв'язала їхню торбинку й витягла звідти мандрик. Але коли почала їсти, то одразу ж вдавилася. Отож і мовиться: «На Петра-Павла зозуля мандрикою вдавилася». Тепер після Петра зозуля мовчить. А почути кування зозулі після Петра вважалося лихим знаком.
Мандрики пеклися з самого раненька, а куштували їх одразу по поверненню з церкви; роздавали дітям, які відвідували цього дня всіх родичів і сусідів, пригощали пастухів. Вірили, що з’їдений на Петра мандрик рятуватиме від лихоманки протягом року.
За християнським віруванням, Петро й Павло є також захисниками свійських тварин. Пастухи до свята зберігали незайману ділянку луки чи лісу, де залишалася особливо соковита трава. Коли на Петра корови, кози й вівці добре напасалися, то це віщувало добро, і худоба повинна була добре плодитися.
Часто пастушки, зібравши зранку мандрики та інші харчі й вигнавши скотину на пасовисько, в обід влаштовували бенкет: розкладали багаття, смажили сало, діставали огірки, часник, хліб і їли все це, закусуючи мандриками. Пастухи розповідали цікаві історії, співали пісень і бавилися в ігри. Корів у цей час доглядали батьки. Надвечір підлітки плели віночки з живих квітів і прилаштовували тваринам на роги.
Перед тим, як вертатися додому, починали трубити в дуди, виготовлені з коров'ячих рогів. Ними оповіщали селян, коли виганяли череду в поле. Юних пастухів зустрічали всім селом. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.
А ще, дівчата в цей день ворожать на судженого.
