chrome firefox opera safari iexplorer

12 липня — свято Петра і Павла

12 липня 2020 о 08:27

Апостоли Петро і Павло особливо шануються як учні Ісуса Христа, що після смерті і воскресіння Сина Божого почали проповідувати і поширювати вчення Євангелія по всьому світу.

Свято вшанування апостолів спочатку було введене у Римі, єпископи якого, за вченням Західної Церкви, вважаються спадкоємцями апостола Петра. Пізніше воно поширилось й іншими християнськими країнами.

Петро (первісне ім'я Симон) займався риболовлею і був покликаний Ісусом Христом в апостоли разом із братом Андрієм. Від Ісуса він отримав ім'я Кіфа («камінь») і призначення стати «основою» церкви Христа. Йому Спаситель вручив ключі від Небесного Царства. Відповідно до вчення римо-католицької церкви, це наречення і особливо слова про «ключі від Царства Небесного» вказують на те, що Петрові була вручена реальна влада і у силу того, що церква буде існувати до кінця часів, ця влада повинна передаватися його спадкоємцям.

Саме Петро був першим з апостолів, кому Христос з'явився після свого воскресіння.

У народі 12 липня називають днем Петра. У цей час у багатьох районах України розпочинаються жнива. Звідси і походить народне вірування про те, що справа святого Петра – «жито зажинати».

В одній з народних пісень святі Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

«Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує».

Цікаво, що святого Петра у народних віруваннях пов’язують також з паруванням людей. В одній з таких оповідей ідеться про те, як Бог з Петром, мандруючи в жнива, побачили лінивих дівчину і парубка, що спали під копами, і працьовитих дівчину і парубка, що жали жито, не розгинаючись. Святий Петро запропонував спарувати двох ледацюг і двох працьовитих, однак Бог відповів, що одна пара вмре від голоду, а друга — від роботи. Тому і зараз зазвичай у парі, якщо чоловік роботяга — то жінка ледащо, або ж навпаки: як жінка моторна, то чоловік — вайло.

У старі часи в Україні до свята Петра і Павла ретельно готувались: білили хату, оздоблювали оселю рушниками, прибирали подвір’я, а вранці святково прибрані вирушали в церкву. Після церкви розговлялись мандриками (пампушками з пшеничного тіста, яєць і сиру). Чому ці пампушки називали мандриками? Вважалось, що їх назва походить від того, що святі Петро і Павло, мандруючи світом їли саме їх.

Після Петрового дня зозуля вже переставала кувати. Люди казали, що вона подавилась мандриками тому, що вкрала одну пампушку у апостолів, і за це її Бог покарав. Якщо ж зозуля продовжувала кувати після Петрового дня – це віщувало нещастя.

На другий день після Петра є теж свято, але невеличке, і називається воно «Полупетра» або «Петрового батька».

У дохристиянські часи, починаючи від теперішнього свята Петра і Павла (з 12 липня), наші предки вшановувати одного з дванадцяти могутніх Сварожичів — Бога-Громівника, Бога-Воїтеля – Перуна. Сонце-Дажбог у цей час за західним гороскопом вступає у сузір’я Лева. Зорі розташовані так, що сприяють усьому живому буяти, а природа знаходиться в найактивнішій стадії дозрівання.

У цей час дайбожичі вирушали у далекі й близькі походи, бо сам Бог Перун сприяв їхнім перемогам. Також на дні Перунових свят припадали чоловічі воїнські посвяти – юнаків нарікали мужами та зараховували їх до дружини.

«Рідна країна»

Розділи: Традиції

15 серпня

Інші дати
Володимир Беклемішев
1861 –  російський та український скульптор, педагог, автор пам’ятників Т. Шевченку, П. Чайковскому та ін.
Розгорнути
Народився Григорій Ґалаґан
(1819, с.Сокиринці, Чернігівська область - 1888) — громадський діяч, українофіл, меценат, представник відомого козацько-старшинсько роду Ґалаґанів. У родовій садибі в Сокиринцях створив своєрідний центр українського культурно-господарського руху. Засновник Прилуцької чоловічої та жіночої гімназій, ремісничих училищ, колегії Павла Галагана у Києві, що стала одним із провідних навчальних закладів того часу.
“Пройдімося просторим садибним парком: його прикрашають альтанки, павільйони, мавзолеї, мости. Увійдімо в будинок: його зали заповнені старовинними предметами меблів, портретами, зброєю; вітрини переповнені фарфором, сріблом. …За всієї маси мистецьких скарбів, якими володіють Сокиринці, вони зберігаються, одначе, в ідеальному порядку. Будинок, парк, усі колекції, все має на собі відбиток турботливого — більше! любовного ставлення до старовини рідної й мистецької. От якби так зберігалося багато наших маєтків, що гинуть у глушині…”. (Георгій Лукомський про садибу Георгія Галагана в Сокиринцях)
Розгорнути