chrome firefox opera safari iexplorer

19 березня – день народження Ліни Костенко

19 березня 2018 о 16:43
vgolos.com.ua

Цей день вишитий на українському полотні Поезії. Білим по білому.

Цього дня народилася Ліна Костенко.

Вона дисидентка, лауреатка премій Шевченка і Петрарки. Її  поезії з книги «Над берегами вічної ріки» і роман у віршах «Маруся Чурай» переписували від руки й передавали з рук у руки.

Її «Записки українського самашедшого» не лише стали бестселером, а й викликали шалену дискусію і в літературних, і в  таких широчезних читацьких колах, у яких давно вже нічого не дискутувалося.  

Вона ніколи не підробляла творчістю.  І відмовилася від звання Героя України: «Політичні брязкальця не ношу!» 

Насправді жодні премії та нагороди не можуть зрівнятися з даром, що ним її наділив Господь. І жодні звання не можуть зрівнятися зі званням – Ліна Костенко.

Ліна Василівна Костенко народилапсь у вчительській сім’ї. 1936р. Костенки переїхали  з рідного Ржищева до Києва. По закінченні однієї з києвських шкіл Ліна Костенко навчалася в Київському педагогічному інституті. 1956р. закінчила Московський літературний інститут ім.М.Горького. 

Поетичні збірки Ліни Костенко «Проміння землі», «Вітрила»,  «Мандрівки серця» явили світові справді непересічний талант: ім’я поетеси зазвучало поряд із іменами видатних майстрів.

Щойно на початку 1960-х створився київський Клуб творчої молоді, як Л.Костенко взяла активну участь у його діяльності. Свіжість, новизна, оригінальність її поетичного слова сполучалася з критичним ставленням до радянського режиму. Від 1961р. почалися нагінки: їй закидали «аполітичність», припинилися зйомки фільму  «Дорогою вітрів» за її сценарієм.

8 квітня 1963р. секретар ЦК КПУ з ідеології А.Скаба на одній з ідеологічних нарад зазначив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М.Вінграновського, І.Драча, Л.Костенко».

Це був відвертий сигнал: почався погром «шістдесятників». 1963р. були зняті з друку книжки Л.Костенко «Зоряний інтеґрал» та «Княжа гора».  Вірші Ліни Костенко друкувалися в Польщі й Чехословаччині, а в Україні вони з’являлися лише в «Самвидаві». 

1965р. Ліна Костенко підписала протестний лист проти арештів української інтелігенції.  Була присутня на суді над М. Осадчим та  М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Михайлом і Богданом Горинями кинула  їм квіти. Звернулася  до редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») та до львівських письменників із закликом виступити на захист заарештованих українських інтелігентів.  

У травні 1966р. під час зборів у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців» І. Світличного, О. Заливахи, М.Косіва, Б. Гориня, Ліна Костенко стала на їхній захист. Присутня в залі молодь зустріла її виступ оваціями.

1968р. Ліна Костенко написала і надіслала в усі можливі інстанції листи на захист Вячеслава Чорновола; вимагала, щоб газета «Літературна Україна», яка надрукувала наклепницьку статтю проти нього, оприлюднила  її  листа.

Ліну Костенко заборонили друкувати. Однак вона натхненно працювала (це тоді називалося «писати в шухляду»).

1973р. прізвище Костенко потрапило до «чорних списків», що їх склав тодішній секретар ЦК з ідеології В.Маланчук. Тих, хто опинився у цьому списку, було заборонено навіть згадувати.  

1977р., після відходу від справ В.Маланчука, вийшла друком збірка «Над берегами вічної ріки» — та сама, вірші з якої читачі переписувалм й поширювали, адже наклад був мізерним порівняно з попитом…1979р. спеціальною постановою президії СПУ  було вирішено надрукувати роман у віршах «Маруся Чурай», що 6 років пролежав «на полиці». Твір став потрясінням. 1987р., вже за «тепліших» часів, Л.В.Костенко  за нього була присуджена державнаи премія імені Т.Г.Шевченка.  

Потім були «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», збірка віршів для дітей «Бузиновий цар»,  поема «Берестечко», що її ілюстрував геніальний Г.Якутович, «Записки українського самашедшого», чий офіційний наклад станом на  червень  2011р.становив 80 тисяч примірників.

У лютому 2011р вийшла поетична збірка «Річка Геракліта» — 50 нових поезій та написані раніше. 

9 квітня 2012р. видавництво «Либідь» презентувало монографію про Ліну Костенко авторства Івана Дзюби «Є поети для епох»…

 

Вона кохала і була коханою. Навчаючись у МЛІ ім.М.Горького, Ліна Костенко познайомилася з польським письменником-мариністом Єжи-Яном Пахльовським, і це було шалене і романтичне кохання. Переповідають, що якось після зливи, аби кохана на намочила черевичок, Пахльовський просто в калюжу кинув свого білого плаща…

Шлюби між іноземцями в СРСР  розцінювалися замало не як «зрада Батьківщині». Молоді побралися, народилася Оксана – і кожен обрав свою батьківщину…

Поїзд у Варшаву спогади навіяв,

Я на Україні згадую тебе.

Ти співав для мене пісню вечорами:

«Сo komu do tego, ze my tak kochamy!»

Я люблю, коханий, Київ і Варшаву,

Але Батьківщина в кожного своя.

Як тебе згадаю, забринить сльозами:

«Сo komu do tego, ze my tak kochamy»

Поїзд у Варшаву йде крізь моє серце,

Сто доріг між нами, а печаль одна.

І минають роки, роки за роками:

«Сo komu do tego, ze my tak kochamy!..»

 

Потім у житті Ліни Костенко з’явився Василь Цвіркунов. За 11 років, коли він очолював  кіностудію  ім. О. Довженка. (1962—1973рр.)  відродилося «українське поетичне кіно».  Вийшли фільми С.Параджанова «Тіні забутих предків», Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих», Л.Осики «Камінний хрест»,   В. Денисенка «Сон», Л.Бикова «В бій ідуть тільки старики».

Коли вони познайомилися, їй було 33, йому – 46. 

Розповідають, що одного разу Ліна Василівна підійшла до Василя Васильовича, взяла під руку – і вони пішли…

 спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона промчить над зламаним життям

за нею будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю.

 

Так вони й ішли Життям – упродовж 25 років. Потім вона скаже: ««Його не можна ні розлюбити, ні забути…»

У травні 1969р. народився син – Василь-молодший.

У 1973-му Василя Цвіркунова «пішли за власним бажанням» з кіностудії: перед тим на пленумі ЦК КПУ піддали нищівній критиці за «етнографічні нахили» українського кіно.

Пережив кілька інсультів, з усіх сил тримався. Помер у листопаді 2000-го.   

Але… Чи можна, чи треба, чи варто – про особисте життя Ліни Костенко? Це все одно, як про особисте життя недосяжної зірки на небі, дзвінкому від перших приморозків. Чи вишневого пінного цвіту, розмаяного травневим вітром. Чи дивовижних взорів на українському полотні Життя. Білим по білому…

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

25 квітня

Інші дати
Народився Микола Трублаїні (Трублаєвський Микола)
(1907, с. Вільшанка, Вінницька область – 1941) - український письменник, автор творів для дітей та юнацтва - «Мандрівки», «Шхуна «Колумб», науково-фантастичного роману «Глибинний шлях».
«Будь хоробрим, витривалим. Це потрібно для Батьківщини, для тебе самого. Учись у мужніх, кмітливих, стійких, наслідуй їх. Вони допоможуть тобі стати справжнім громадянином...» (Микола Трублаїні)
Розгорнути