Пропонуємо читачам 18 (за датою народження) фактів з життя української мисткині й патріотки, яку називають душею українського Відродження 60-х років ХХ століття.
1.Алла Горська народилася в Ялті, де її батько служив в українському театральному колективі, а потім працював директором кіностудії.
2.Під час Другої світової війни Алла з матір’ю пережили дві блокадні зими в Ленінграді. Старший брат пішов у ополчення і загинув.
- У 1943 р. батько — Олександр Горський — став директором Київської кіностудії. Родина переїхала до України.
- У 1948р. А.Горська закінчила з золотою медаллю художню школу ім.Т.Шевченка і вступила на живописний факультет Київського художнього інституту.
- Влітку 1952 р. вийшла заміж за студента інституту, майбутнього відомого художника Віктора Зарецького – «українського Модільяні».
- У 1959 р. Аллу прийняли до Спілки художників – за цикл робіт на шахтарську тематику.
- Алла Горська, Василь Симоненко і Лесь Танюк у 1961 р. організували Клуб творчої молоді «Сучасник», який став осердям національного культурного життя.
- Алла заговорила винятково українською мовою. Вчити мову почала з абетки. Вечорами разом з друзями писала диктанти.
- У 1962-63 р.р. А.Горська, В.Симоненко і Л.Танюк виявили місця поховання тисяч людей, розстріляних НКВС (Биківня, Лук’янівське та Васильківське кладовища) і заявили про це до Київської міської ради.
- У 1964 р. Алла Горська у співавторстві з Опанасом Заливахою, Галиною Севрук, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко створила, на замовлення ректорату університету ім. Т.Шевченка, до 150-річчя Кобзаря вітраж «Шевченко. Мати» у Червоному корпусі вишу. Імпресіоністський вітраж із Шевченком за ґратами був визнаний роботою «ідейно ворожою, глибоко чужою принципам соціалістичного реалізму» і знищений – на вимогу компартійної влади – адміністрацією університету.
- У грудні 1965 р. Алла Горська написала заяву прокуророві УРСР із засудженням масових арештів українських інтелігентів. Листувалася з політв’язнями, підтримувала їхні родини.
- У 1967р. в Маріуполі Григорій Кохан зняв Аллу Горську у фільмі «Кам’яний живопис».Тоді В.Зарецький, А. Горська, Г. Зубченко, Г. Пришедько створювали найбільше в Маріуполі панно (100 кв. м) – «Квітуча Україна». У центрі композиції – жінка у калиновому вінку, що летить, обіймаючи світ.
- У квітні 1968 р. А.Горська підписалася під «Листом 139-ти», у якому відомі діячі науки і культури вимагали від керівництва СРСР припинити незаконні арешти та закриті суди над дисидентами. Була виключена зі Спілки художників і піддана переслідуванням КДБ.
- У листопаді 1970 р. – разом з В.Чорноволом, І.Дзюбою та Б.Антоненком-Давидовичем – відмовилася свідчити на суді у справі Валентина Мороза. У листі до Верховного суду УРСР висловила протест проти незаконності вироку В.Морозові, засудженому до 14 років позбавлення волі.
- 28 листопада 1970 р. Аллу Горську було вбито в помешканні її свекра у Василькові на Київщині. Василь Стус присвятив пам’яті Алли Горської свій нині широко відомий вірш:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
16.1996р. вийшла — накладом лише 3000 примірників — книга «Алла Горська: Червона тінь калини»: листи, спогади, статті друзів та однодумців.
17.Найвідоміше робота А.Горської для широкого огляду – величезне панно «Прапор перемоги», створене наприкінці 1960-х років у Краснодоні Луганської області. Через понад 50 років, у 2016-му, коли Краснодон вже був окупований російськими найманцями, панно стало символом виставки українських шістдесятників, яка відбулася в Національному художньому музеї України.
- У Національному художньому музеї України зберігається робота Алли Горської «Автопортрет з сином», написана в 1960 р. На полотні художниця постає такою, якою була в житті: стильною, яскравою, життєрадісною…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
