Зінаїда Тулуб: репресована «мати» Роксолани

ru.wikipedia.org

На початку 1937 року вийшов другий том роману Зінаїди Тулуб «Людолови».

Перша частина епопеї про гетьмана Конашевича-Сагайдачного та красуню Настю Лісовську, яка стала легендарною Роксоланою, мав неймовірний успіх.

Здавалося б, це обіцяло тріумф і другому тому. Але сталося інакше.

У біографії Зінаїди Тулуб цікаво простежити, як змінювалася національно-культурна ідентичність.

Саме в пореволюційні двадцяті багато вихованих у російському середовищі інтелектуалів, митців починають працювати для української культури.

Щодо авторки «Людоловів», то їй ішлося не про навернення, а швидше про повернення.

Її дід Олександр Тулуб учителював у Другій київській гімназії, входив до Кирило-Мефодіївського товариства. Певні українські симпатії в родині зберігалися, але виховання внучки вже з дитинства визначило її захоплення російською літературою.

Батько, адвокат і досить відомий поет, водить її у мистецьке середовище. Визнання мало прийти з імперського центру.

Та після революції 1917 року пріоритети враз змінюються, їх тепер визначає українська стихія. І Зінаїда Тулуб змогла одразу відчути цей дух часу та відповісти на нові виклики.

«Людолови» постали з доброго знання минувшини, з архівних пошуків, з пильного читання козацьких літописів та історичних досліджень. А відтак усе це перетопилося у вигадливий сюжет, де читача найперше приваблює історія неймовірного кохання.

У романі представлено багато реальних історичних діячів. Але в центрі сюжету — історія непересічної жінки, яка вийшла переможницею з найскладніших випробувань і злигоднів.

Зінаїда Тулуб оповідає, як красуню Настю уподобав сам гетьман Сагайдачний.

Захоплена в ясир, упосліджена гаремна полонянка відстоює себе як особистість, стає всемогутньою володаркою Порти. Заради неї султан переступає через безліч умовностей, порушує закони та звичаї.

портрет роксолани — Image captionПортрет дружини султана Роксолани авторства Матео Пагані. 1550 рік

Якраз цим романом потужно утверджувався міф про Роксолану. Згодом про неї ще багато писатимуть, зніматимуть фільми, вона стане однією з важливих фігур у нашому національному пантеоні.

Хоча інтрига розгортається насамперед навколо пригод Насті-Роксолани, важко переоцінити значущість кількох виразно автопсихологічних чи навіть автобіографічних мотивів.

Зрештою, пишучи про інших, ми здебільшого пишемо про себе. Зміна мови й культури (вочевидь, усе це далося сформованій уже поетесі не так і просто) визначає життєвий шлях кількох персонажів «Людоловів». Настя та інші полонянки змушені до такої зміни непереборними обставинами.

Інакше — із сином київської шляхтянки Галшки Гулевичівни. Хлопчик потрапляє під вплив польських єзуїтів, які уособлюють для нього вищу, елітарну культуру.

Мати сприймає це відчуження як трагедію. Вона жертвує свій маєток для заснування братської школи (з якої постане Києво-Могилянська Академія), не в останню чергу й тому, що хоче повернути Михася, дати йому життєву альтернативу в православній українській спільноті, а не поза нею.

Щодо переходу українських авторів у російську літературу, то це був вибір не просто іншої мови письма, а мови тієї домінантної нації, яка й нищила націю завойовану. Це знаний комплекс Гоголя/Ґоґоля, над яким застановлялися наші інтелектуали і в ХІХ, і в ХХ столітті.

Самохіть означивши себе як письменницю українську (до речі, приблизно в той самий час зрікається російської задля забутої рідної Олена Теліга), Зінаїда Тулуб наголошує в романі якраз важливість такого вибору ідентичності, вибору землі, якій хотіла служити.

Актуальними у тридцяті роки звучали і роздуми про стосунки можновладців та інтелектуалів, про те, що в сучасному слововжитку називаємо культурною політикою держави.

Обороняючи православну віру, треба було протистояти католикам, не піддаватися полонізації — і от цю війну мали виграти не шаблі, а пера, не гармати, а книжки.

Настоятель Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький дбає найперш про друкарню та школу. Гетьманові ж важливо, аби Київ став таким самим центром освіти, як донедавна був Остріг. Без цього не можна виховати патріотичну еліту, як не вдасться й відстояти свої шляхетські права.

1937 рік був, либонь, щонайгіршим часом для виходу в світ роману про Сагайдачного, про українську минувшину. Дивом устиг з'явитися навіть другий том епопеї.

За кілька місяців, 4 липня 1937-го, Зінаїду Тулуб арештували, інкримінуючи причетність до контрреволюційної організації «Виборчий центр», який нібито здійснював підривну агітацію напередодні виборів до рад.

Якраз за півроку до цього, 5 грудня 1936 року, ухвалили сталінську конституцію. Очевидно, агітація за кандидатів у депутати в стандарти радянської демократії не вписувалася. Це коли йти за буквою обвинувачення, бо насправді ж усі подібні антирадянські центри вигадували самі гепеушники.

Письменниця відсиділа в таборах та на засланні 20 років.

Вона навіть в ув'язненні виглядала старосвітською дамою з іншої епохи. Товариші по нещастю згадували, як довгою дорогою до Колими читала напам'ять вірші, переказувала романи Мопассана.

Повернувшись до Києва аж 1956, ще встигла написати роман про Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом».

Письменниця відбувала заслання на тих самих негостинних просторах, де покутував і автор «Кобзаря». А прегарні спогади дають змогу відчути культурну атмосферу Києва початку ХХ століття.

«Людолови» стали гучною подією аж у ліберальні шістдесяті. Сюжет тоді сприймався як нагадування про немарність спротиву й боротьби, як свідчення про славну національну минувшину.