chrome firefox opera safari iexplorer

7 лютого 1804 року народився український історик, поет, етнограф Микола Маркевич

07 лютого 2019 о 06:21

Перший український енциклопедист Микола Маркевич був надзвичайно обдарованою особистістю: виявив себе як історик, етнограф, фольклорист, поет, композитор.

Маркевич писав російською мовою. Але його твори були  сповнені такої любові до України, що їх всіляко ганили імперські критикани за життя автора  і забороняла радянська влада як «витівки українського буржуазного націоналіста»  через десятки років по його смерті. 

Після виходу друком (1842-43р.р.)  головної праці М.Маркевича – «Історія Малоросії»  у 5 томах – на нього ринула хвиля критики за «спробу штучно створити  історію неіснуючої України».

М.Маркевич зібрав унікальну – і за цінністю, й за кількістю – колекцію рукописних матеріалів з історії України – близько 12 тисяч рукописів.  Уклав словник української мови з 45 тисяч слів. Залишив  щоденник, чиї записи становлять неабияку цінність. Ці українські скарби залишилися в Росії, практично не використовувалися і раніше, нині ж ніхто не може ручатися, що вони збереглися.

Микола Маркевич народився у с. Дунаєць (нині Глухівського району на Сумщині), в родині  поміщика й колишнього дипломата у Дрездені та Константинополі  Андрія Івановича Маркевича.  Того  самого, чиї предки  Марковичі-Маркевичі належали до  вищої гетьманської адміністрації XVII—XVIII століть. Мати майбутнього історика — донька таємного радника, графиня Анастасія Василівна Гудович.

До п’ятирічного  віку Микола мешкав у свого діда в с. Полошках  (там-таки, на Глухівщині), затим — у прабабусі та тітки П. Скоропадської в Дунайці, з 1809р. — в Сокиринцях,  Васьківці, Рудівці (нині Чернігівська область). У чотири роки вільно читав, говорив  і писав французькою, російською та  німецькою мовами.

З березня  1814р. Микола навчався у приватній школі П. Білецького-Носенка в с.Лапинці під Прилуками. У 1817–1820р.р. – у Благородному пансіоні  при Головному педагогічному інституті в Петербурзі. Належав до одного кола з О.Пушкіним, І.Пущиним, А.Дельвігом, Ф.Глінкою, К. Рилєєвим, О.Бестужевим, В.Кюхельбекером, П.Пестелем. На початку 1821р. навідався до Кам’янки – місця зустрічей таємного Південного товариства.

Перший вірш М.Маркевича опублікував  поет В.Жуковський у журналі «Невскій зритель» 1820р. На той час  Микола  був юнкером Курляндського драгунському полку.   

 1824р. вийшов у відставку в чині поручника, повернувся до України – до свого родинного маєтку в с. Турівка. За винятком поїздки 1829р. до Москви, вже не залишав його до кінця життя. Одружився з донькою прилуцького поміщика Уляною Ракович, у подружжя народилося п’ятеро синів.

1831р. у Москві вийшла друком перша книжка Миколи Маркевича під назвою «Украинские мелодии. Сочинение Николая Маркевича», що складалася з  36 віршів, присвячених славетній минувшині України.

1840р., знову ж таки у Москві, з’явилися «Народные украинские напевы, положенные для фортепьяно Николаем Маркевичем».  Рукописна збірка українських народних пісень і дум з нотами, написаними власноруч  М.Маркевичем, так і не була надрукована.

Микола Маркевич був близько знайомий із Тарасом Шевченком. 1847р. поклав на музику вірш Т.Шевченка «Нащо мені чорні брови». Тарас  Григорович присвятив Миколі Маркевичу вірш «Бандуристе, орле  сизий». Звертався  Шевченко до Маркевича і по фахову пораду, працюючи над поемою  «Гайдамаки» та над офортами на історичну тематику.

М.Маркевич  поставив за мету підготувати і видати першу українську енциклопедію (енциклопедичний словник), аби в ній усі охочі могли знайти історичну, географічну, статистичну інформацію про Україну, біографії видатних особистостей.

Упродовж 10 років  написав  понад 100 тисяч статей для енциклопедії, систематизував їх  за алфавітом  у  30 товстезних  зошитах. Загалом підготував для публікації 11 томів по 600 сторінок кожен. Але позаяк імперські науковці назвали окремі його українські книжки, опубліковані 1836 р. в Москві, «Большой исторический, мифологический, статистический и литературный словарь Российского государства», він, видавши 5 томів своєї «Истории Малороссии», припинив друк.

Та й цього було достатньо: на  Маркевича посипалися звинувачення з боку невмирущих шовіністів. У журналі «Библіотека для чтенія», зокрема,  його звинуватили в написанні історії «мікроскопічної країни» Малоросії», в якій « … не більш як мільйон населення та сорок тисяч розбійного козацького війська». Літературний критик В.Бєлінський так розлютився, що написав  цілу велику статтю «История Малороссии Николая Маркевича». У статті  з властивою російським шовіністам  істеричністю, коли йдеться про  все українське, «передовий критик»  стверджував: «Малороссия никогда не была государством, следственно, и истории, в строгом значении этого слова, не имела… История Малороссии — это побочная река, впадающая в большую реку русской истории. Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем менее — государством…»  (Під цим пасажем цілком могли би поставити підписи нинішні російські   україноненависники  та їхні пахолки).

Після публікації історичної праці «История Малороссии» упродовж майже 15 років не з'явилося жодної друкованої праці М.Маркевича. Друкувати його знову почали після смерті імператора Миколи І.

Маркевич долучився до  укладання українського словника зі  45 тисяч слів, а також  прислів'їв, приказок, пісень, казок, гетьманських універсалів та інших історичних актів, листів та літописів.                                                                                         Отримавши у спадок велику родинну бібліотеку, Микола Андрійович заледве не з  юнацьких літ її поповнював . Був відомим колекціонером давніх історичних документів, тож створив у Турівці  великий історичний архів із рідкісними стародруками, історичними манускриптами, гетьманськими універсалами, листами видатних діячів. Архів налічував  понад 12 тисяч рукописів українською, польською, французькою, німецькою, турецькою, татарською, латинською, грецькою, грузинською, вірменською, російською  мовами. Тут були документи гетьманів Івана Скоропадського, Кирила Розумовського, Кочубеїв, Гудовичів, підскарбія Андрія Марковича;  матеріали з книгозбірні Петра Рум'янцева в с. Ташані Переяславського повіту;  бібліотека  родичів Іполита Богдановича (400 томів книжок, рукописи) та інші унікальні рукописні й друковані документи. 

Відомо, що М.Маркевич мав намір видати свій архів, потім планував продати право на видання колекції — під загальною назвою «Маркевичівський архів». Проте через тяжку хворобу і матеріальну скруту продав частину архіву пирятинському поміщикові й колекціонеру  І.Лукашевичу. 1870р. нащадки поміщика передали  колекцію документів з історії України XVII–XVIII століть Рум'янцевському музею в Москві. 

Понад 4 тисячі томів бібліотеки Маркевича та частину рукописів придбав український меценат і благодійник Григорій Ґалаґан для Колегії Павла Ґалаґана.

Особистий архів історика – щоденники, рукописні тексти, переклади, спогади – опинилися в архіві Інституту  РАН (Пушкнський дім) – у Санкт-Петербургу.

М.А.Маркевич  помер 1860р... Похований  у родинному  склепі  при церкві  Всіх Святих, у виплеканому ним саду на березі річки Перевід, навпроти села Турівки Прилуцького повіту. 

Крім «Історії…» в 5 томах, Маркевич написав чимало розвідок з історії українського гетьманства та козаччини: «Первая любовь, подвиги и кончина Тимофея Хмельницкого»; «Мазепа»;  «Гетьманство Барабаша»;  «Про перших гетьманів Малоросійських»; «Про козаків».  

До етнографічних праць М.Маркевича належать  «Сборникъ малороссійскихъ пѣсенъ»;  Южнорусскія пѣсни»;  «Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ», а також публікації з питань народонаселення, клімату, бджолярства, вівчарства  Полтавщини, історичний і статистичний опис  Чернігова.

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

15 лютого

Інші дати
Стрітення Господнє
Як на Стрітення з стріх капа, ще велика буде зима. Якщо на Стрітення півень води нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться. (Народні прикмети)
Розгорнути
1574 – у Львові Іваном Федоровим завершено друк книги «Апостол»
Іван Федоров (бл. 1520 – 1583) – вважається засновником друкарства на Україні (в м. Львів та Острог).
Розгорнути
Народився Микола Базилев
(1914, м. Юзівка, тепер Донецьк - 1988), український живописець і графік. Працював у жанрах плаката, портрета і пейзажу. Кращі роботи: "Біля прямого дроту", "Пархоменко", "Шевченко в Москві", "На каток".
Розгорнути