chrome firefox opera safari iexplorer

4 лютого 1877 року народився Микола Макаренко – історик, археолог і великий патріот України

04 лютого 2021 о 07:15
uinp.gov.ua

4 січня 1938 року Миколу Макаренка більшовики 
розстріляли — за те, що став на
захист 
Михайлівського Золотоверхого собору. 

Він єдиний зі
складу комісії відмовився підписати акт, яким собор було роковано до знищення.
 

Микола Омелянович Макаренко народився в с.Москалівці на Сумщині.  

Після закінчення Лохвицької гімназії навчався в
Петербурзькій школі технічного малювання барона А.Штигліца, згодом – у  Археологічному інституті.  Співпрацював з Імператорською Археологічною
комісією, друкувався в часописі «Старые годы», викладав на Вищих жіночих
архітектурних курсах, Вивчав мистецьку спадщину Т.Шевченка та
М.Ломоносова.  Протягом 17 років досліджував
твори, що зхберігалися в Ермітажі.   

1917р. Микола Макаренко одним із перших  українських вчених узяв  громадянство Української Народної Республіки.
Від 1918 р. мешкав у Києві. Був дійсним членом Всеукраїнської Академії Наук. У
складі Софійської комісії та Археологічного комітету досліджував пам’ятки Софійського
та Михайлівського Золотоверхого соборів, Києво-Печерської лаври.  Брав участь в археологічних розкопках Ольвії,
Спасо-Преображенського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу
Сум, Маріупольського могильника. 

У 1920–25 р.р. М.Макаренко очолював  Музей мистецтв ВУАН, який був організований на
основі колекцій Богдана та Варвари Ханенків (нині  Музей мистецтв імені Ханенків). Доклав великих
зусиль для збереження і дослідження цих колекцій. 

Вчений був єдиним, хто описав зібрання козацьких
клейнодів у  Ермітажі й довів, що
козацькі прапори були переважно жового та блакитного кольорів. Затим колекція прапорів таємничо
зникла. А
самого історика засудили за нібито квартирні борги й вислали з Києва до Ромен. Тут
вчений працював у музеї, склав реєстр пам'яток Полтавщини.  

1934 р. більшовики вирішили знести Михайлівський
Золотоверхий собор. Змушували українських фахівців прідписати акт, яким нібито
мало підтвердитися, що споруда не має історико-архітектурної та культурної
цінності. М.О.Макаренко став
єдиним ученим, який відмовився підписати акт.  

Мало не одразу був заарештований органами НКВС за
звинуваченням в участі у   «контрреволюційній антирадянській організації». Вирок
– 3 роки заслання. Опинився в  Казані. За
чоловіком поїхала 56 –річна дружина.  

В Казані Микола Омелянович викладав у художньому технікумі, консультував місцевий
музей, займапвся реставрацією собору.  

1936р. Макаренка знову заарештували, інкримінували участь
у «контрреволюційній групі фашистського напряму» і засудили до 3 років таборів.
Етапували до Томська. 

1937р. постановою позасудового органу — «трійки»- Микола
Омелянович Макаренко був рокований до розстрілу. Страчений у  тюрмі в Новосибірську.  Місце поховання кати приховали.

На початку 1960-х років  Анастасія Сергіївна Федорова-Макаренко, вдова
вченого, звернулася з клопотанням про  перегляд справи свого чоловіка.   Постановами Верховного суду Татарської АРСР та
Томського обласного суду М.О.Макаренко був реабілітований.  Читаючи довідку про
реабілітацію, 83-річна жінка померла…

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

За матеріалами
інтернет-видань   

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути