chrome firefox opera safari iexplorer

Музеї з території Лаври поки не виселяють, бо нема куди

16 жовтня 2010 о 20:51

Мистецтву у Лаврі не місце. Театральний та Національний музей декоративного мистецтва таки виселяють з території заповідника. Київрада вирішила мистецьке питання, але куди дітися музейникам — так і не відповіли.

Музей декоративного, театрального та кіномистецтва урядова група зарахувала до організацій, які не вписуються у концепцію Києво-Печерської Лаври. За липневим рішенням Кабміну, протягом року такі заклади мають виселити з території заповідника. Дирекція музею із цим категорично не погоджується.

Адріана В'ялець, директор Національного музею українського декоративного мистецтва: «Віднести музеї такого рівня, як наш музей українського народного декоративного мистецтва, театральний музей, музей книги, історичну бібліотеку, музей історичних коштовностей до сторонніх організацій — це є абсурдом».

Натомість у столичному управлінні культури кажуть — музей книги на території залишиться. А от декоративне і театральне мистецтво стосунку до Лаври не має.

Світлана Зоріна, начальник управління культури і мистецтва КМДА: «Музей — він почав і стоїть на тому місці, де колись була перша друкарня Києво-Печерської Лаври. Тому з музеєм книги і друкарства — він залишається, і ніяких питань в цьому не має. Музей українського декоративного мистецтва, то, чесно кажучи, він знаходиться з одного боку, в Благовіщенській церкві. А інша ситуація — фонди, які має на сьогодні цей музей, вони уже не можуть експонуватися у цьому приміщенні».

А от іншого приміщення для музеїв влада досі не знайшла. Тому заспокоює — процес переселення може затягнутися на роки. На вулицю музеї ніхто не вижене.

Андрій Вінграновський голова державної служби з питань національної культурної спадщини: «В нас є закон, який зобов'язує переселяти музеї тільки в тому випадку — вірніше, розглядати можливість переселення — коли є куди їх переселяти. На сьогодні, поки, їх нема куди переселяти, тому це питання просто дискутується».

Музейників таке пояснення не влаштовує. Кажуть, працювати за таких умов вкрай складно.

Працівник музею: «Нам зараз і працювать і продовжувать свою тут роботу дуже складно через те, що ми фактично на сьогоднішній день позбавлені — якби — майбутнього, перспективи. Ми не можем укладать угоди, наприклад на виставки, які ми формуємо завчасно, бо ми не знаєм, де ми будемо».

Однак музейники побоюються, щоб їх не спіткала доля музею історії Києва. З орендованого приміщення його виселили кілька років тому. А унікальні експонати й досі тримають у фондових сховищах.

Інна Неродик, Олександр Котельников, 5 канал

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути