Англомовна країна з королем на півдні Китаю або десь біля Естонії, з Чорнобилем та Шевченком. Не поетом, а футболістом. Такою є Україна для японців. І такою збоку її побачила далекосхідними очима Павлина Василенко.
Стародавня столиця Японії Кіото – місто-побратим Києва. Дружать уже 40 років. Однак кіотцям про це не відомо.
Україну називають УкрАїна. Знають ось що.
Токиширо Номія, кіотець: «Україна, там вельми холодно, бо вона далеко на півночі».
Катскі Хошику, кіотець: «Чорнобиль», Чорнобильська бомба... ні, не бомба... як його? Атомна електростанція «Чорнобиль» і це все, що мені відомо».
Кіото – одна серед найбільших туристичних принад Японії. Однак тут переважно – мандрівники з азійських країн. Для цих з Південної Кореї наша держава уславилася іншим.
Корейці: «Україна – Шевченко! Футболіст! Він ще в «Челсі» грає? Хто знає чи він ще в «Челсі»?.. Як я знаю, гарні люди, добре розвинена країна. Була частиною Радянського Союзу.»
Водії туристичного автобуса, що привіз корейців, на питання про Україну реагують жваво.
У цій крамничці шиють кімоно на замовлення. Найдешевше – 20 тисяч гривень, найдорожче – 100.
Каїто Кайо, продавчиня: «Це не дороге, бо повсякденне, в ньому можна вийти надвір, у магазин. Щоб вдягти кімоно потрібно хвилин зо 20».
Туристи, каже Каїто, обирають щось середнє за ціною. Купівельну спроможність українських гостей оцінити не може – бо жодного разу їх тут не бачила.
Каїто Кайо, продавчиня: «Росія, Україна… українців ніколи не було. Були з Канади, з Іспанії, Франції, Італії. Але з України – ні».
Вишиті рушники з написом «На щастя», матрійки та писанки з українськими орнаментами. На вході українською – ресторан «Київ». Офіціантки – дві Наталки. Вони росіянки, але вдягнені у вишиванки. Строї раритетні – ще з часів СРСР.
Наталя й Наталя, офіціантки ресторану «Київ» (м.Кіото): «Наташа и Наташа. У нас еще била третья Наташа, вы представить себе не можете, были три Наташи. Поэтому мне дали Натали, ей – Наташа, а третья была Наталия».
Власник ресторану – японець. Продовжує справу батька – той відкрив «Київ» 40 років тому – у рік започаткування дружби між містами.
Мікіо Като, власник ресторану «Київ» (м.Кіото): «Він любив Київ і був там кілька разів. Кіото, як і Київ, дуже схожі – гарні, старовинні міста. Основні продукти – м'ясо та риба. Японські. Але ми імпортуємо кав'яр із Росії, вино – з Грузії. Раніше завозили вино з України, з Криму. Але тепер це задорого».
Найпопулярніші серед японців – український борщ та котлета по-київські. Головну українську страву японці їдять так само як українці – ложками. Однак іноді – прохають палички.
Наталя, офіціантка ресторану «Київ» (м.Кіото): «Некоторые, я видела, едят борщ палочками, потом суп выпивают».
Сала та горілки — немає.
Наталя, офіціантка ресторану «Київ» (м.Кіото): «К нам украинские ребята приходят и говорят: девчонки, а сало как же? Мы бы сами съели… селедку солят, а сало не делают».
У півторамільйонному місті Кіото зареєстровано лише 25 українців. Ці – одні з них. Студенти місцевого університету. Кажуть: японці українців не відрізняють ні від американців, ні від росіян.
Тимур Сандрович, студент кіотського університету: «Вони думають, що ми всі англомовні. Бабці японські допитувалися, чи Україна не на південь від Китаю. Я кажу: ну, десь приблизно так, але ближче до Європи. А вони кажуть: так у вас же там король є».
Проблеми в японців, як виявилося не лише з географією. З англійською тут гірше ніж в Україні. Заради туристів цьогоріч змінили навіть шкільну програму. Тепер мову тут вивчатимуть не з 13, а з 10-ти років.
