7 лютого виповнюється 105 років від дня народження всесвітньо відомого авіаконструктора Олега Костянтиновича Антонова
Творець 22 типів літаків та 52 типів планерів, «батько» «Антея» і «Руслана», автор більше 20 картин, поет, письменник, друг, керівник…
Творча багатогранна особистість зламала уявлення про образ конструктора не в одній «голові». Там, де з’являвся Олег Костянтинович, спалахували камери та серця. Невтомний завойовник небес полонив цілий світ…
Шлях до «Мрії»
Аристократ від народження… Олег Антонов з’явився на світ у дворянській родині Анни та Костянтина Антонових 7 лютого (25 січня за старим календарем) 1906 року в селі Троїці Подольського повіту Московської губернії.
Вперше про літаки та авіацію маленький Олег почув від свого двоюрідного брата. Так як відповідної літератури хлопчик не мав, першим джерелом пізнання були газети та журнали, які в майбутньому не раз стали в нагоді Метру… «Це зібрання дуже допомогло мені в, привчивши розглядати літаючі апарати з точки зору їх розвитку», – писав він згодом. Далі Олег разом з однолітками створюють «Клуб любителів авіації» на базі якого випускають рукописний журнал.
Перше творіння 17-річного Антонова (за вдалу конструкцію його нагородили грамотою) називалося «Голуб». А далі на юнака чекав стрімкий розвиток його таланту: у 1925 році вступає на машинобудівельний факультет тоді ще Ленінградського політехнічного інституту ім... Калініна, а вже через рік Олег Антонов керує технічною частиною Вищої льотно-планерної школи.
Наприкінці 30-х років молодого Антонова запрошує до свого бюро головний конструктор країни А.С. Яковлєв на посаду провідного інженера з навчально-тренувальних літаків. У той час починається війна, і Олег Костянтинович отримує своє перше державне замовлення на виробництво багатомісного десантного-транспортного планера А-7, якого він розробив у 1940 році.
В цей же період Антонов створює свій оригінальний «крилатий танк» – перший планер для транспортування легких танків у світі.
Відомий Яковлєв, не збираючись відмовлятися від талановитого Антонова, призначає його своїм заступником, але навіть це не може втримати останнього на місці: він переїжджає до Новосибірську,. де працює над сільськогосподарським літаком відомим тепер як Ан-2.
Через 3 роки ця модель набуває загальної популярності і масово запускається у виробництво. За створення цього апарату Антонову та його команді присудили Державну премію СРСР.
1952 рік став переломним для Олега Костянтиновича: переїзд до Києва, створення з нуля нового колективу та виробничої бази… Вже через шість років невтомної праці новенький Ан-8 з турбогвинтовими двигунами запускають у серійне виробництво в Ташкенті.
Мрія про мирне небо вела Антонова до розробки нових літаків. Так, у 1955 році починається робота над Ан-10 та Ан-12.
Антонов та Амосов
Неврахування особливості конструкції Ан-10 призвело до катастрофи літака у 1972 році. Ця трагедія назавжди позбавила Олега Антонова спокійного сну. Власними переживаннями він ділився зі своїм другом Миколою Амосовим: «Ні, не буду я будувати великих пасажирських літаків, — говорив він. — Я не переживу одночасну загибель багатьох людей. Після катастрофи з «десяткою» я не раз прокидався від нічного дзвінка в холодному поту і тремтячою рукою знімав трубку — невже знову аварія з моїм літаком?».
З тієї пори проблеми міцності стали одними з головних в роботі конструкторів. Випробуванням на повторні навантаження в інтересах надійності і довговічності конструкцій піддавалися всі створювані в майбутньому літаки.
Після створення Ан-10 і Ан-12 конструкторське бюро Антонова займає міцні позиції в ряді провідних літакобудівних фірм країни. Створюється своя, «антонівська» школа конструювання, формується нове покоління талановитих керівників колективів.
У 1962 році Антонов стає Генеральним конструктором. Раніше на два роки він успішно захищає дисертацію, і вчена рада Московського авіаційного інституту присвоює йому звання доктора технічних наук. У тому ж році Антонова обирають членом-кореспондентом Академії наук України.
В кінці 60-х років йде створення пасажирського літака Ан-24, який в подальшому отримає 14 модифікацій. Цей літак і на сьогодні залишається одним із основних при перевезенні пасажирів та вантажів.
Новим етапом як в літакобудуванні, так і в житті Олега Костянтиновича стає Ан-22 «Антей», який на той час був найбільшим творінням, що бачив авіаційний світ.
Досить цікаво вирішив презентувати його громадськості Метр. На 26-му міжнародному авіакосмічному салоні в Парижі «Антей» здійснив справжню революцію. Вперше всі шокувалися тоді, як літак на мінімальній висоті зробив коло над аеродромом, а вдруге — коли в салоні вмістилося 300 журналістів і Антонов давав прес-конференцію з приводу свого геніального творіння. Світ був вражений цим потужним кроком вперед…
«Руслан» став останнім літаком створеним безпосередньо під керівництвом Олега Костянтиновича. Цей шедевр забрав у його творця майже три роки важкої роботи, але воно було того варте.
"Руслан"
«Руслан» став досить сміливим рішенням, яке зробив Генеральний конструктор: вперше в світовій історії був побудований важкий літак для дальнього транспортування. На ньому встановлено 30 рекордів, а всього за станом на кінець 2005 року на рахунку конструкторського бюро 483 світових досягнення, з них 378 не були побиті до цих пір.
«Поки Ан-124 ще не мав власної назви, – говорить Анатолій Леоненко, один із співробітників Олега Антонова, – мене викликав генеральний: «Хочу з вами як з українцем порадитися, чи підійде нашому новому літаку назва «Тарас Бульба»? Українці до цього добре поставляться». «Звичайно, – відповідаю, – але тільки, може, яке-небудь інше ім'я дасте – вже дуже красива ця машина». – «Тоді нехай буде «Руслан.».
Олег Костянтинович помер, коли тільки починалася робота над супергігантом Ан-225. Ця найбільша у світі крилата машина створена під керівництвом наступника Антонова Петра Балабуєва. Він же і придумав їй ім'я – «Мрія». Відомого Метра вітчизняної авіації не стало 4 квітня 1984 року. Шлях до «Мрії» завершився так її і не дочекавшись…
«Колектив не створюється наказами…»
Беззаперечний авторитет – саме так можна назвати Генерального конструктора Олега Костянтиновича Антонова. Спокійний, інтелігентний, врівноважений і завжди чуйний до ближнього Антонов важко «вписувався» в рамки радянського керівника.
Але це зіграло йому «немалу службу» на майбутнє: тисячі людей зберігали у своєму серці світлий образ цієї людини. Перш за все людини, а вже потім керівника. «Колектив не створюється наказами, хоча вони і потрібні, – любив повторювати Олег Костянтинович. – Не створюється тільки збиранням і перестановкою людей. Колектив об'єднує не будівля, в якому він працює. Головне, без чого колективу не може бути, – це єдність мети... Створення дружного, працездатного колективу – це праця особлива, праця вищого порядку».
Так відгукувалася про свого керівника Єлизавета Шахатуні – друга дружина Антонова, яка пропрацювала з ним понад 40 років: «Головне, що характеризує Олега Костянтиновича, це його безумовна талановитість, виняткова любов до своєї справи і, звичайно, інтелігентність. Ці якості в першу чергу визначали взаємини його з колективом. Всі, хто приходив працювати до Олега Костянтиновича, негайно заражалися його одержимістю. Він умів так розставити людей, щоб у роботі їх не підштовхувати. Співробітники самі ставали носіями його прагнень, його ідей ... Олег Костянтинович міг визнати свою помилку: «Я помилився – це треба пережити», – визнавав він іноді з несподіваною для всіх легкістю».
Антонов зажди приділяв багато уваги аматорським конструкторам-винахідникам. Він щиро розумів цих невгамовних людей, допомагаючи їм у міру можливостей. Метр говорив: «Любитель – це людина, яка ніколи не допустить дефекту, це людина, яка працює винахідливо, з любов'ю».
Сам Олег Антонов працював з любов’ю, і не лише до літаків, а й до людей, що їх оточували. Він чудово розумівся на людській психології, вмів правильно розставити акценти у стосунках: «Керівник мусить бути людиною культурною та освіченою ... Він, на моє глибоке переконання, має бути гранично терпимим, навіть м'яким, так-так, м'якою людиною! Адже м'якість у зверненні зовсім не виключає твердості волі. Такий керівник повинен володіти величезним, заснованим на великому досвіді та знаннях, даром переконання і ніколи не вдаватися до «голого» наказу ... І вже, звичайно, сам він не має бути просто виконавцем».
Талановита людина талановита у всьому…
Картина "Дитячі іграшки"
«Якби я не став конструктором, то став би художником», – частенько повторював Олег Антонов, зачаровуючись чужими галереями.
Талановитому конструктору було досить легко стати талановитим художником: у вільний від роботи час на зміну олівцю приходив пензель та фарби.
Свій талант Метр розвивати не встигав через відсутність вільної хвилини, але активно працював для власного задоволення у домашній студії. Його кисті належать понад 20 картин: «Дитячі іграшки», «Чайник», «Гнів»…
Не оминав увагою Генеральний конструктор перо і чорнило. З під його руки вийшло чимало праць: «На крилах дерева та полотна», «Десять разів спочатку», «Для всіх і для себе» та багато інших. Талановитий у всьому Антонов також писав й вірші… Доробок Метра широко представлений у збірці «Муза в храмі науки».
Наставник…. ось ким був Олег Костянтинович для студентів. Талант педагога він отримав від Бога… Скільки лекцій, виступів та статей Антонов представив майбутнім поколінням! Свого часу завідувач Харківського авіаційного інституту підкорив не одне юне серце своєю мудрістю та добротою.
Іноді навідували Антонова і філософські думки. Він любив говорити про прекрасне: «В авіації особливо помітний взаємозв'язок між технічною досконалістю і красою. Ще на зорі літакобудування конструктор капітан Фербер говорив: «Красивий літак літає добре, а некрасивий – погано» ... У міру роботи задуманий літак щоразу прямо на очах стає все стрункішим, витонченішим, гармонійнішим».
Кухня була досить другорядним покликанням Олега Антонова, але все ж була…
Фірмова страва – грінки з часником, радувала відвідувачів гостинного дому конструктора. «На першому поверсі розташовувався великий зал з каміном, – згадує льотчик-випробувач Марина Попович, близький друг Антонова. — Олег Костянтинович любив возитися з вогнем і готувати своє фірмове блюдо – грінки, посипані дрібно подрібненим часником. Горілку, коньяк Антонов не пив, взагалі до алкоголю був байдужий. Але заради підтримки компанії міг пригубити трохи легкого вина.»
Усе своє життя Олег Костянтинович був спортивний і вдало підтримував свою фізичну форму. Він ходив на лижах, літав на планерах, грав у теніс і пінг-понг: «У літньому віці спорт особливо необхідний – повірте моєму життєвому досвіду», – говорив він.
Також, він мав унікальну пам’ять: без будь-яких підказок «з голови» зачитував цілі сторінки Гоголя, знав формули, був ходячим «цитатником», багато читав, слухав, дивився. У ньому вдало поєднувалися могутній розум та благородна душа…
Одним із його неперевершених талантів було вміння спілкуватися невимушено та цікаво. Антонов без особливих зусиль привертав увагу публіки до своєї персони, при цьому майстерно володіючи і словом, і думкою.
Про самого Олега Костянтиновича зарубіжні кореспонденти відгукувалися так: «Конструктор елегантний, з хорошими манерами справжнього артиста, володіє рафінованим розумом, схильним аналізувати, розмовляє англійською та французькою мовами»… На той час такі характеристики отримували далеко не всі вагомі особи у Радянському Союзі.
Три любові Антонова…
Не зважаючи на постійну зайнятість, Олег Костянтинович завжди знаходив час для жінок. Так, першою його дружиною стала Олена Сергіївна Кочеткова, яка разом з Антоновим проектувала планери.
Олена була дуже здібним конструктором, і розробляла свої власні моделі. В 1936 р. у них народився син Ролан. Чому закінчилася перша любов Антонова – невідомо. Існують думки, що на заваді першому шлюбу стала друга дружина.
З другою дружиною Єлизаветою Аветівною Шахатуні Антонов познайомився у 1937 році, через рік вони одружилися. Тоді він почав самостійну роботу над літаком ОКА-38, а Шахатуні в той час розраховувала міцність літаків в конструкторському бюро Лавочкіна.
З 1940 року вони стали працювати разом. І знову Олег Антонов створив сім’ю із колегою по роботі. Шкода, що це так і не стало запорукою міцного шлюбу. Їхня дочка Ганна Антонова народилася у 1948 році в Новосибірську.
Закінчила Московський фізико-технічний інститут, кандидат технічних наук, професор кафедри вищої математики Національного авіаційного університету в Києві. Внучка Антонова Вєта закінчила факультет міжнародних відносин Київського держуніверситету, на даний момент живе і працює у Франції.
Третьою дружиною Олега Костянтиновича стала Ельвіра Павлівна Антонова – інженер-програміст. «Місце зустрічі змінити не можна» — і знову знайомство майбутнього подружжя відбулося в робочій обстановці.
Родина Антонова
Від третього шлюбу Антонов має двох дітей: донька Олена після МАІ працювала в конструкторському бюро Іллюшина, а син Андрій пішов своїм шляхом і тепер працює художником-дизайнером. Батьківські гени все ж передалися дітям: донька пішла його стопами, а син втілив у життя те, чого не вдавалося повною мірою зробити Антонову: став художником.
Марина Попович згадує: «Частими гостями у домі Антонових були знаменитий хірург Микола Амосов, співачка Діана Петриненко та інші відомі люди. Багатьох з них привернула до їхньої компанії дружина Антонова Ельвіра Павлівна. Вони одружилися, коли Олегу Костянтиновичу було 56 років, його обраниці на 31 рік менше. Усі, хто їх знав, кажуть, що сім'я була міцною, дружною. З попередньої дружиною Єлизаветою Шахатуні Антонов розлучився до зустрічі з Ельвірою Павлівною. З Єлизаветою він зберіг дружбу. Причому, колишня дружина продовжувала працювати в Антонівському КБ. З обома дітьми від перших двох шлюбів Олег Костянтинович підтримував теплі відносини.»
Антонов цінував та любив жінок, особливо талановитих. У його конструкторському бюро досі пам'ятають, як за згодою Ельвіри Павлівни Антонов під час відпочинку в Коктебелі щоранку клав букет троянд на столик, за яким обідала знаменита балерина Галина Уланова.
Вона, ймовірно, і не знала, хто з постояльців санаторію дарував їй квіти. Антонов з цього приводу розповідав, що його поклоніння перед талантом Уланової виникло напередодні війни. Тоді, в Ленінграді, він сім (!) разів подивився постановку «Ромео і Джульєтта», в якій танцювала Уланова.
Подейкують, що навіть імена дітей він асоціював зі своїми літаками: Ролан, Ганна, Андрій… В кожному із них можна впізнати «до болю знайомі» букви: Ан…
Справа усього життя…
«Авіаційний науково-технічний комплекс імені Олега Антонова – це кваліфікований колектив, конструкторське бюро, комплекс лабораторій, експериментальний завод та випробовувальний комплекс, що дозволяють вирішувати різноманітні задачі з розробки та сертифікації літаків, взаємодіяти з виробниками всіх типів літаків «Антонова», – такими професійними термінами тепер характеризується цей завод…
Для Олега Костянтиновича це було не лише конструкторське бюро, а ціле життя, сповнене мрій та проектів. 70 патентів свого часу зареєстрував Антонов завдяки своєму «київському» творінню. І 19 листопада 1984 воно отримало ім’я свого засновника: АНТК імені О.К. Антонова.
Сьогодні бюро займається не лише літаками, а й трамваями, тролейбусами та вагонами метро. Не зважаючи на політичні перипетії навколо АНТК, він ще й досі являється державною власністю, але чи надовго?
Відзнаки та нагороди
З 1967 року Олег Антонов — академік Академії наук Української РСР та з 1981 року академік Академії наук СРСР, доктор технічних наук (1960 рік), професор (1978 рік), заслужений діяч науки і техніки Української РСР.
Нагороджений трьома орденами Леніна (12 липня 1957 року, 5 лютого 1966 року, 3 квітня 1975 року), орденами Жовтневої Революції (26 квітня 1971 року), Вітчизняної війни 1-го ступеня (2 липня 1945), Трудового Червоного Прапора (2 листопада 1944), медалями (в тому числі — медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня).
Удостоєний Золотої медалі імені А. Н. Туполєва Академії наук СРСР (1979 рік). Депутат Верховної Ради СРСР 5—11-го скликань.
Премії:
- Ленінська премія (1962 рік за літак Ан-12);
- Державна премія СРСР (Сталінська премія, 1952 рік за літак Ан-2);
- Державна премія Української РСР (1976рік за літак Ан-24).
Антонов у пам’яті поколінь
Меморіальна дошка у Києві
У 1997 році Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені О.К. Антонова, яка вручається Відділенням механіки НАН України за видатні досягнення в галузі технічної механіки та літакобудування.
У Києві на будинку по вулиці Огарьова, 1, в якому жив О. К. Антонов, встановлена меморіальна дошка. Його ім'я присвоєно авіаційному науково-технічному комплексу і вулиці в Києві.
До 100-річчя від дня народження метра Укрпоштою були випущені марки, а НБУ, в свою чергу, випустив пам’ятну монету із серії «Видатні особистості України».
Не забувають про Олега Антонова й вітчизняні письменники. В.І. Пашинцев та А.Н. Граціанський ще за життя конструктора присвятили йому книгу «Олег Костянтинович Антонов», де описали його творчий шлях.
У 1996 році В.Д. Захарченко випустив власну книгу під назвою «Антонов», в якій охарактеризував всі творіння Метра. «Його ім’я носять літаки» — назва книги, яка вийшла у 2005 році в Києві, автор – В. А. Моїсеєв. Це документальна повість, де в деталях описано усі аспекти багатогранності Антонова, його творчий колектив та етапи створення конструкторського бюро.
До 100-річчя від дні народження В.Г. Анисенко видає книгу «О.К. Антонов – многогранность таланта», де описує його родовід, публікує вибрані листи та статті, записує спогади сучасників та соратників. Десятки статей про Генерального конструктора опубліковано сьогодні в інтернет-джерелах…
На жаль, 105-та річниця від дня народження знаменитого завойовника небес проходить повз увагу держави, але залишається його завод, де обов’язково згадають Олега Антонова у цей світлий пам’ятний день…
«…Олег Костянтинович з нами»
Олег Антонов був не з тих, хто створений для старості, і це можна зрозуміти – темперамент та творче шаленство не могли змиритися з тяготою віку. Він згорів за якісь два тижні, згорів, як жив – стрімко, бурхливо. Його невгамовна натура ніби вибрала смерть собі до пари…
«Усі захоплювалися його знаннями, – говорить Дмитро Семенович Ківа, працівник АНТК ім. О. К. Антонова, – величезним досвідом, дивовижною інтуїцією з рідкісним поєднанням суто людських якостей – умінням притягувати до себе серця людей, захопити їх, згуртувати, вдихнути впевненість, що їм до снаги будь-які складні завдання. Ця впевненість залишається в колективі і сьогодні. І коли в небо піднімається черговий літак з літерами «Ан» на борту, ми розуміємо – Олег Костянтинович з нами…»
Підготувала Юлія Кондрацька, «Рідна країна»
Фото з сайту http://www.antonov.com
