Цього року з 6 червня розпочався Русалчин тиждень. Його відзначають за тиждень до Зелених свят, а на четвер припадає Русалчин Великдень.
І до сьогодні люди вірять, що весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, з води на берег виходять русалки.
Русалки — це дівчата або молодиці, які під час купання втопилися. Утоплениці стають русалками на віки-вічні. Місяць і зорі викликають їх з води на берег. Вони не мають на собі одягу. У них біле знекровлене тіло, довге волосся, зелене, як трави, стан високий і гнучкий, очі палкі і сині. На голові в кожної вінок з осоки, а в старшої — з водяних лілей.
Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні — хто почує їх, то не зможе втриматися, щоб не підійти і тоді вони заманюють до себе, беруть у коло, бавляться, а потім лоскочуть і затягнуть у річку на дно.
В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в Русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, щоб його русалки брали собі на сорочки. Також на вікнах розкладали гарячий хліб, щоб водяні діви були ситі. Заборонялося кидати лушпиння яєць у воду, бо тоді серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. У Русалчин тиждень ніхто не наважувався купатися у річці, хіба що відьми, бо вважалося, що лише вони не бояться русалок.
А на Русалчин Великдень, у четвер, не працювали, щоб не розгнівати русалок, бо вони можуть нашкодити худобі, птиці й усьому господарству. Цього дня дівчата зранку йшли у поле «на жита» і на межах клали хліб — «щоб жито родило».
Також на Русалчин Великдень дівчата ходили таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин), і там кидали завиті вінки, щоб русалки насилали їм багатих женихів. По одинці в ліс чи в поле не ходили, і не купалися у річках — «щоб русалки не залоскотали».
Старші люди на Русалчин Великдень готували просто неба різноманітні страви і пригощали одне одного. Господині поливали молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. Також існувало повір’я, що у свій Великдень русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка могла лоскотати її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» — і могла залоскотати до смерті.
Якщо хтось помирав на Троїцькі свята, то жінки журилися. Особливо, якщо це була маленька дитина. Вони вірили, що вона буде русалкою. Бо русалками ставали нехрещені діти або ті, що народилися неживими, а також утоплені.
Таких дітей ховали під порогом хати, щоб душі немовлят не мучилися, адже їх хрестили щоразу і люди і піп, коли з хрестом заходили до хати, або читали молитву, переступаючи через поріг. Вважалося, що протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а на Трійцю просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила».
Якщо хтось із християн чув цей голос, то мусив сказати: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — і кинути рушник чи хустку, тоді душа такої дитини мала піти до раю. Якщо ж до семи років отак ніхто її не охрестив, то вона ставала русалкою.
У перший день Петрівки відбувалися проводи русалок. У ці дні дівчата в полі, у житах, робили спеціальний обід — тризну в честь русалок. Причому обов’язково серед страв мала бути яєшня.
Яйце, починаючи з Великодня, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося на Великдень як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). Після тризни дівчата ходили по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи пісні. Потім пускали на воду клечальні вінки, що були виплетені ними у перший день Зелених свят.
У Русалчин Великдень також святкували похорони Ярила — бога, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому одязі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп і дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило мав померти, адже плодюча енергія землі й сонця досягає своєї кульмінаційної точки та іде на спад. Похорони Ярила символізували це явище.
Молоді жінки відмічали похорони Ярила веселими забавами. Зазвичай вони веселилися без участі чоловіків. Жінки сходилися до шинку, пили горілку, танцювали та співали сороміцькі пісні, що в інший час, звичайно, вони не робили. У цій забаві брали участь тільки одружені жінки — вдовиці й самітниці не допускалися.
На Поліссі і до сьогодні Русалчин Великдень – четвер — називають «розигри», бо цього дня русалки граються у житі, а тому ходити біля житніх полів небезпечно.
Аліна Астахова, «Рідна країна»
