Нагадаємо, однією із засад аудиту є відсутність рейтингу, а лише визначення найцікавіших явищ.
Подіями червня стали:
1. Alfa Jazz Fest (Міжнародний джазовий фестиваль) — фестиваль великих зірок. Частина концертів платна, частина – безкоштовна, тому всі, хто хотів почути джаз, міг це зробити. Рівень виконавців дуже високий. Глядачі приїздили на конкретні концерти і на конкретні імена.
Говорили референти і про те, чи життя двох міжнародних фестивалів – «Jazz Bez» і «Alfa Jazz Fest» у Львові – не перебиватимуть одне одному публіки. Два фестивалі абсолютно різні і так виглядає, що не будуть конкурентами. Якщо коротко, то великим грошам Alfa Jazz Fest протистоїть кілька дуже істотних і безсумнівних переваг «джазбезового» свята у Львові. По-перше, Jazz Bez самим своїм існуванням створив середовище джазу у Львові і нові колективи («Шоколад», «Dzyga Imagine», «Dzyga Jazz Quartet», проект Романа Бардуна та інші). По-друге, «Jazz Bez» у Львові створив цілу школу джазу, яка пропонує не тільки одноразові майстер-класи зірок(як на Alfa Jazz Fest), але систематично і камерно вчить виконавців і слухачів джазу. «Jazz Bez» створив проекти Jazz Junior, також «ДжазКлуб.Львів». По-третє, «Jazz Bez» проходить у грудні, коли у культурі фольклорно-святкове затишшя і давно перевірена, своя публіка знаходить велику розраду у доброму джазі. Одним словом, «Jazz Bez» – це системна, віддана і відчайдушна праця своїх. За що і цінуємо. Це, звичайно, суб’єктивна оцінка, але, гадаємо, вона матиме багато однодумців.
2. «Драма. UA» (ІІ Фестиваль сучасної драматургії) – за словами організаторів – це краш-тест нової української драми. Програма включала читання п’єс учасників конкурсу «Драма.UA», проект «Поети читають драматургію», відеопроект «Відеотеатр», проект «Драматургія дітям», Проект «Перекладаючи драму: Годо х 2», драматургічні майстер-класи Наталі Ворожбіт, вистави львівських молодіжних театрів. Організатори фестивалю – а це група молодих людей – піднімають із чорного неіснування українську драму. Кожен проект передбачав обговорення, і воно було цікавим незалежно від обговорюваного матеріалу – чи це була наївна п’єса юних борців за вегетаріанство у всьому світі, чи вербатім про те, чим є місто Черкаси, чи читання п’єси трагічно загиблої української авторки Анни Яблонської, яку чудово знають поза межами України і зовсім не знають удома. Наступним і логічним кроком мало б стати втілення найкращої частини читаних п’єс на сцені, бо саме для театральних сцен вони і створені.
3. З’ява в’язаного графіті на вулицях Львова (ріг вулиць Садівничої і Каштанової) – це той рідкісний випадок, коли в Україні з’являється вид мистецтва, який є ще новітнім трендом у сусідніх європейських країнах. Правда, реакція на з’яву такого вуличного мистецтва була неоднозначною. Місцеве населення – а це не центр міста — у першу ж ніч намагалася усіма доступними способами знищити артефакт. Авторка ж (Божена Городницька) уперто його поновлювала, і врешті народ змирився житти поруч із мистецтвом.
4. Вихід третього номеру журналу «AZ-art». За відсутності майданчика культурних обговорень у львівських медіа кожен вихід журналу, присвяченого мистецтву, є подією. «AZ-art» – дуже добрий приклад для інших популярних видань, що про культуру можна писати легко, цікаво, привабливо. Чудова поліграфія, тримовна електронна версія (українська, польська і англійська) – це безсумнівні плюси видання. Єдине, чого журналу бракує – кількості сторінок (міг би бути вдвічі товщим, тоді б, напевне, нарешті помістились усі мистецькі події півріччя, а те тільки – «най-най-най». А ще краще – якщо б він був квартальником, тоді можна було б і оперативніше інформувати про події, й дискутувати про них не тільки в Інтернеті, але й на його шпальтах.
5. Ніч театру (Музей ідей) – одна із дуже небагатьох спроб винесення театру у публічний простір. Наразі на це відважилися аматорські пластичні театри. Не має сенсу нападати на їх рівень. Головне зовсім інше – все це відбувалося у відкритому міському просторі, зібралося купа молодих, зацікавлених глядачів, і вони чудово бавилися. Єдина незручність – відсутність мінімального підвищення чи сцени. Але це річ технічна і найпростіша до виконання.
6. Виставка Галини Новоженець (Національний музей у Львові ім... А.Шептицького) – потужний, якісний абстрактний живопис. Авторка рідко виставляється, тому така велика підбірка у Національному музеї заслуговує на увагу.
7. Виставка «Процес» (Галерея «Леміш») – Олег Капустяк, Сергій Гай і Володимир Жмак відважилися виставити свої роботи у спільній виставці у приміщенні галереї не у центрі міста, а на периферії (вул. Хімічна). Ми вже писали про цей перший по інший бік Полтви мистецький центр, і велика кількість публіки на виставці тільки підтвердила думку, що є великий сенс у тому, аби виставкову і культурну активність виносити поза традиційне середмістя.
Інші події, які були названі як культурні події червня 2011 р., але не набрали достатньої аргументації для включення у номінації. Наприклад, фестиваль у Зашкові: маленький фестиваль, який виразно розвивається; має дуже милу атмосферу із патріотичним, екологічним і виховним ухилом для молоді. Чи відкриття музею-ресторану «Сало»: багато претензій, іронія, яка межує із кічем, а інколи ним і є, обіцяна зміна експозиції що два місяці. Вхід до 18.00 – 40 грн. Головне враження – штучна для Львова і для урбаністики взагалі ідея.
АнтиКультурна подія, або «Гірчичник»
Відсутність позиції «Культура» у головному меню нового дизайну ZAXID.NET. Культура навіть не поступово, а дуже різко зникає із сторінок друкованих і електронних ЗМІ. Її і до тепер було там не надто багато, більшість становили рекламні матеріали напередодні гастролей якихось безсумнівних або і сумнівних величин. Тепер же тенденція ігнорування культури стала просто навальною.
Серед львівських інформаційних електронних ЗМІ – ZAXID.NET, ЗІК, «Вголос». Тільки на «Вголосі» культура є серед головного меню. 80% матеріалів під цим лінком – це рецензії на закордонні музичні новинки чи фільми, писані одним журналістом.
Після нещодавнього запровадження нового дизайну на ZAXID.NET культура успішно зникла із головного меню. Це новинний сайт, на якому новин культури як таких не передбачено. Виглядає на те, що таких новин не існує. На сайті залишився проект під красномовною назвою Культура.NET, де розміщають зазвичай інтерв’ю чи більші матеріали умовно аналітичного характеру, тобто вони розраховані уже на дуже зацікавленого чи ангажованого у культурі читача.
Ланцюгова реакція такого ставлення до культури набагато загрозливіша, ніж нам здається на перший погляд. Чинні ЗМІ формують стиль освіти майбутніх журналістів, які уже не спеціалізуються, і при такій ситуації і не будуть спеціалізуватися у галузі культури. Писати про культуру просто не буде кому. Наступна ланка – читач, суспільство. Не пишуть про культуру – ні цікаво, ні нецікаво – отже, я про це не читаю, я про це не знаю, а можливо, цього взагалі не існує.
Референти аудиту – Божена Городницька, Наталка Космолінська, Ірина Магдиш, Аліна Небельмес, Марічка Мельник, Соломія Чубай. Ініціатор проведення – «Мистецька рада «Діалог».
Повну версію аудиту культурних подій у Львові можна прочитати на сайті ww.az-art.com.ua
Наступний аудит культурних подій Львова за липень-серпень відбудеться на початку вересня. Приєднатися до проведення аудиту або висловити свої зауваження чи побажання можна за контактами модератора аудиту: Ірина Магдиш — член правління «Мистецької ради Діалог», е-mail:imagdysh@gmail.com, Skipe: magira_ji
