У дитинстві, читаючи твори класиків, часто оминала описи хат, замків, маєтків, інколи й міст, чомусь здавалося, що саме ці описи не дають мені, маленькому читачеві, відразу дізнатися, а що ж там далі?
Нині ж, прочитуючи романи сучасних письменників, мені не тільки хочеться вималювати більше деталей до загальної картини сюжету, а й бажається побувати в тому чи іншому місті, прогулятися тими вуличками. І як приємно це робити по улюблених книгах…
Український письменник Андрій Курков описує Київ у своїх романах із топографічною точністю, що й змушує своїх читачів прогулюватися тими маршрутами. Окрім цього, кажуть його друзі-письменники, чимало гостей, власне, просять самого автора «Пінгвіна на льоду» прогулятися містом шляхами того чи іншого героя.
Натомість поціновувачі творчості письменника з Польщі Марека Краєвського, який також точно описує міста, де відбуваються події, можуть пройтися справжнім (офіційним) туристичним маршрутом персонажа книг — шляхами комісара Ебергарда Мокка.
Загалом, як зізнавався польський романіст, перебуваючи Україні, це понад двогодинна екскурсія за мотивами роману.
Принагідно нагадаємо, що дії останніх двох романів Марека Краєвського відбуваються у довоєнному Львові 1930-х років. Письменник проживав і вивчав Львів, вишуковував темні закутки, підворіття фотографував їх, записував свої враження на диктофон, а потім переносив їх на папір.
Відтак, по книгах польського письменника Марека Краєвського можна побродити вулицями Львова, які він описує. Приємною несподіванкою для читачів стало те, що наприкінці книги, видавці (видавництво «Урбіно») подали поруч із давнішими назвами вулиць Львова – сучасні. Хто його знає, можливо знайдуться фанати і зроблять маршрут — шляхами комісара Попельського. Окрім цього, на минулорічному Форумі видавців у Львові повідомляли, що цього року вийде нова книга «львівського циклу» М.Краєвського «Числа Харона».
Львівські письменниці Галина Пагутяк та Галина Вдовиченко не оминули у своїх книгах Львівщину. Понад те, перша Галина у книгах залюблено розповідає про Уріж, який вона відкрила й іншій Галині. І саме з-під пера обох письменниць вийшли чудові оповіді про замок Гербуртів, Добромиль, що у Старосамбірському районі (йдеться про книжки «Слуга з Добромиля» Галини Пагутяк і «Тамдевін» Галини Вдовиченко).
«Замок Гербуртів – насправді фантастичний. Вважаю, що це просто один з найкращих замків Галичини. Дуже цікавий, — зазначила Галина Вдовиченко. — Потрібно не доїжджаючи до Добромиля є село Тернава, і від Тернави треба у людей попитати. Від Тернави уже буде видно дві гори: ліва – називається Замкова або Лиса, а друга – Чернеча або Монастирська. От під однією горою монастир, а на верхівці гори зліва – замок Гербуртів. Туди навіть можна під’їхати».
Свого часу замок був триповерховий, зараз він досить зруйнований, каже письменниця. «Колись він був у вигляді яйця, овальний, тепер… я його уявляю, як крила птаха, бо половина будівлі — зруйнована, а половина, із вхідною брамою – залишилася. Коли місцева влада зробила там презентацію книжок — моєї та Галини Пагутяк, то Галина розповіла, що коли перебуваєш всередині замку (а там тільки стіни і небо над головою), то ти ніби захищений від цього, а якщо на зовні, під стіною, то… краще сховатися всередину. Я навіть пізніше чула від хлопців-пластунів, які вирішили заночувати за межами замку, що коли вночі почалася буря і був сильний вітер, їх нічого не залишалося, як переставити намет всередину замку, і вже там – вони почували себе як в надійному місці; їм тільки чулося, що ніби потяг десь йде, такий шум створював вітер і дерева», — розповіла Галина Вдовиченко.
Письменниця зізналася, що неодноразово влаштовувала собі з друзями одноденні поїздки Львівщиною, тому й радить їх охочим. «Якщо хтось наважиться їхати у Добромиль, через Самбір, Старий Самбі, там є багато цікавих особливих місць, будівель… Просто раджу зробити собі таку одноденну подорож – і поїхати. По дорозі до Самбора зупинитися в Рудках, подивитися палац Фредра з садом. Це дуже гарне цікаве й неймовірне місце, там фільми знімають. Варто оглянути Самбір – одне з найгарніших містечок Галичини, Старий Самбір, Стару Сіль з її унікальними церквами, і мою улюбленицю – віллу «Анна» — надзвичайно гарний будиночок в стилі львівської сецесії. Будівля понищена часом, але час не зміг зруйнувати таку красу. Далі можна їхати на Хирів, але через Скелівку, а Скелівка — це колишній Фельштин, а це вже місця бравого вояки Швейка. Ще додаємо Добромиль, Нижанковичі – і маємо ще один хороший маршрут», — розповіла письменниця-мандрівниця.
Вона розповіла, що у новому романі «Бора» одна товаришка веде іншу в пасаж Міколяша на початку вул. Коперніка, і ділиться історією про Львів. У книзі «Хто такий Ігор?» згадується дивовижний і несподіваний Червоногород, який фактично не існує, тепер це с. Нирків на Тернопільщині, де залишилися руїни замку. «Багато людей запитували, чи я його вигадала? Чи він насправді існує?.. У книзі є багато підказок, як туди доїхати, де з’їхати, куди повернути… Там є великий каньйон і видніються напівзруйновані вежі», — додала Г.Вдовиченко.
Головне, за її словами, у таких подорожах — мати карту, знати куди ти хочеш поїхати і що саме хочеш побачити.
Додала Аліна Небельмес
* На фото: залишки печер Стільського городища у с. Діброва (Львівська обл.)
