Назарій Яремчук прожив до прикрого мало, неповних 44 роки (30.11.1951 – 30.06.1995), але встиг стати легендою вітчизняної естради.
З ним облетіли світ наші українські пісні – “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Родина”, “Я піду в далекі гори”, “Пісня буде поміж нас”, “Писанка”, “Я дивлюсь на вас, мамо”…
В одному з останніх своїх інтерв’ю Яремчук сказав: “Кожний з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці – автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?”
Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину. Свою четверту дитину батьки назвали Назаріем (це ім’я означає “присвячений Богові”).
Народження сина стало для 64-річного батька справжнім святом. Музику у родині Яремчуків любили всі: у батька був чудесний тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім гарного голосу, добре грала на мандоліні, у неї також був акторський талант – вона виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.
1 вересня 1959 року пішов до школи у рідному селі. В юнім віці життя здавалося безтурботним, але у дванадцять років Назарій пережив перший тяжкий удар, коли помер батько. Мати вимушена була віддати сина до Вижницької школи-інтернату. До навчання ставився добросовісно, займався у гуртках, надаючи перевагу хоровому. Після закінчення восьми класів у школі-інтернаті Назарій продовжив навчання у Вижницькій середній школі №1, яку закінчив у 1969 році.
Після закінчення школи, мріючи стати мандрівником, на зразок Жака Іва Кусто, Назарій подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Довелося йти працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. За направленням військкомату навчався на курсах водіїв. Тільки з другої спроби у 1970 р. вдалося вступити до університету.
Після занять залишався послухати репетиції ВІА «Смерічки» Вижницького будинку культури, яким керував Левко Дутковський. Керівник ансамблю помітив постійного відвідувача та запропонував заспівати пісню на вибір. Це була пісня Ігоря Поклада «Кохана». Голос сподобався, і Назарія прийняли до ансамблю. Тож з осені 1969 року хлопець почав співати у «Смерічці».
Знайомство з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком відіграло велику роль у житті «Смерічки». Глядачі почули неповторні «Червону руту». А потім — безліч інших пісень молодого автора. Хлопці здружилися на все життя. Влітку 1971 року відбулися зйомки музичного фільму «Червона рута». Цей фільм зробив солістів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича народними улюбленцями. Але під час зйомок сталася друга трагедія — померла його мати Марія Даріївна, велику любов до якої проніс через усе своє життя.
Перше мистецьке визнання принесли пісні “Червона рута” і “Водограй” В. Івасюка, “Горянка” і “Незрівняний світ краси” Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль “Смерічка” та його солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”, а також “Пісня року-71/72″, на яких вони підтвердили високу артистичну майстерність.
Але слава не змінила характер Яремчука. Зоряної хвороби в нього ніколи не було. Майже рік працював на кафедрі лаборантом, потім старшим інженером, поки не зрозумів, що спів для нього на першому місці.
У 1973 році ансамбль запрошують на професійну сцену в Чернівці. З цього часу Назарій, сповна віддаючись естрадній пісні, перевівся на заочну форму навчання в університеті. У філармонії Назарій веде активне концертне життя. Зараз навіть важко повірити, що можна за 23 дня провести 46 концертів. І скрізь повні зали, а слухачі готові були навіть висіти на люстрах, щоб почути своїх улюбленців.
Назарій закохується в солістку “Смерічки” Олену Шевченко, цього ж року вони одружуються. Первістка назвали Дмитром, а згодом народився Назар. Та цей шлюб не приніс йому щастя.
1975-ий. Отримавши диплом, Назарій влаштовується працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе – він повертається до філармонії назавжди.
У середині 70- х розпався дует Зінкевич – Яремчук. Тому що там, де слава – багато підводних каменів, що заважають творчому процесу. Кожен пішов своїм шляхом у мистецтві: Василь Іванович переїхав у Луцьк і став солістом ансамблю “Світязь”, а Назарій Назарович залишився в “Смерічці”. Але співаки зуміли зберегти дружні відносини, і коли в Назарія народилася дочка, Василь став її хресним батьком.
В 1978 році Яремчуку присвоєно звання Заслуженого артиста України. Його також нагороджено орденом Дружби народів.
Коли сталася ще одна трагедія, — вбивство Володимира Івасюка, — Назарій був одним із перших, хто незважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар’єри, спокою, репутації. Траурна колона починалась з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Левком Дутковським. Це було дуже небезпечним в той час, та Володимир був їхнім великим другом, і наслідки нікого не цікавили.
Потрібно відзначити, що довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й цивільне звучання. У 80-их Назарій Яремчук був співаком любові, або, як говорять сьогодні, “секс-символом української естради”. Красень “із синіх гір”, що приніс ” диво-квіт розмарію”; коли він співав: “Запроси мене у сни свої”, кожна дівчина вірила, що тільки до неї він звертається.
Перший диск-гігант Назарія “Незрівнянний світ краси” (1980) – одна із кращих платівок в українській дискографії того періоду.
1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль “Смерічка” представляє державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Соліст Яремчук став його лауреатом. У 1982 Назарій — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського. У 1984 році співак був удостоєний звання лауреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя перемоги у війні 1941—1945 рр. 1985-го — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Після того, як Левко Дутковський покинув “Смерічку”, Назарій Яремчук став художнім керівником ансамблю.
Десь далеко в Афганістані йшла війна. Війна, на якій гинули і українські хлопці… Назарій кілька разів їздив у Афганістан, виступав перед нашими солдатами. Його пісні нагадували їм далеку Батьківщину…
Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів.
1986 рік. Чорна дата в історії України, та й, зрештою, цілого світу — Чорнобиль. Звичайно, Назарій Яремчук не міг стояти осторонь такої трагедії. Його пісні звучали, як реквієм. Співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження (причому в найжахливіший час), де виступав перед ліквідаторами аварії.
1987 — Назарію присвоєно звання Народного артиста України. Це була констатація факту його надзвичайної популярності й народної любові. Мабуть, мало знайшлося б у колишньому Радянському Союзі людей, які хоча б раз не чули його пісень і одразу ж не закохувалися у них.
Професійна естрада вимагала професійної підготовки. У 1988 р. Яремчук закінчив факультет сценічної режисури Київського державного інституту культури імені Карпенка-Карого.
Назарія обожнювали мільйони, а він був нещасливий в особистому житті. У шлюбі з Оленою Шевченко народилися двоє синів, але з’єднати батьків діти не змогли. Далі було розлучення. Хлопчики стали жити в бабусі й дідуся в Межигіррі. Олена вийшла заміж вдруге, переїхала в Київ, а Назарій довго не міг знайти собі пару. Їздив по світу, а другу дружину знайшов у с. Тюдів. Вони були сусідами, жили поруч, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка.
“Мені здавалося, що я знаю Назарія все життя, – згадує свої перші враження Дарина Яремчук, – так легко я з ним спілкувалася. Він такий знаменитий співак – і така проста й щиросердечна людина. Ми навіть не помітили, як проговорили всю ніч. Ніхто нікому ніяких обіцянок не давав. Але я зрозуміла, що той день став особливим у моєму житті. Вже коли Назарий пішов, мій брат Іван, що нас познайомив, зізнався, що співак йому сказав: “Здається мені, що незабаром ми станемо родиною”.
Весілля вони зіграли 2 лютого 1991 року. Вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в м. Косів. У храмі було багато людей. Священик дуже радів, що вінчає такого знаменитого артиста. Після одруження Яремчуки стали жити великою родиною й не ділили дітей на “твоїх” і “моїх”. Назарій обожнював гуляти із синами й пасербицею, пишаючись, що в нього такі гарні діти. Незабаром купили в Чернівцях будинок по вулиці Інтернаціональній (зараз вона має ім’я Яремчука). Старий, побудований ще в 20- х роках – був у жахливому стані: грибок на стінах, протікав дах. Довелося все переробляти, щоб вийшло нормальне житло. Потихеньку життя співака початку налагоджуватися.
1991–1993 — роки поїздок в Канаду, США, Бразилію… У багатьох країнах світу почули його пісні. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав – це була сімейна таємниця, яку протягом десятиліть воліли не розголошувати. Справа в тому, що в батька Назарія був син від першого шлюбу – Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший майбутнього співака. В 40-х роках, коли на Буковині діяли різні націоналістичні угрупування, Дмитро пристав до ОУН мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем у Канаду. Згодом, вставши на ноги, допомагав родичам, тому що знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років, коли Назарій став відомим співаком і гастролював за кордоном. Знамениту пісню “Лелека з України” він присвятив Дмитру й всім емігрантам, розкиданим долею по світу.
2 березня 1993 року у Яремчуків народилася дівчинка, що назвали на честь матері Назарія – Марічкою. Дарина говорить, що старші діти відразу полюбили маля й гралися з нею. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, що вважав своїм талісманом. Співак говорив, що почуває, начебто в нього виросли крила. І вдома, і в творчості все було прекрасно. Але раптом лихо… Важка хвороба – рак.
У 1995 році друзі Назарія допомогли йому виїхати в Канаду, сподіваючись, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно, і вона не допомогла. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з закордону Назарій з’явився на вечорі Юрія Рибчинського, і всі відзначили, як він схуд – тільки очі, немов полум’я.
30 червня 1995 року довготривала хвороба забрала життя Назарія Яремчука. Він лежав у білій вишиванці, навколо труни в жалі стояло море людей… Співця поховали на центральному кладовищі Чернівців.
... Упродовж мистецького життя артист здійснив гастрольні поїздки по всіх республіках колишнього Радянського Союзу, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів – “Київська весна”, “Московські зорі”, “Кримські зорі”, “Білоруська осінь”, “Білі ночі”, “Мерцішор”, “Вогні магістралі-77″ та деяких інших.
Разом із “Смерічкою” був учасником культурної програми ХХII Олімпійських ігор у Москві, Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні та всіх визначних тогочасних форумів, що проводилися у державі.
Разом зі своїми найближчими пісенними побратимами Назарій відзнятий у музичних стрічках “Червона рута”, “Співає “Смерічка”, “Стартує пісня”, “Ти плюс я – весна” та “Червона рута. 10 років потому”.
Назарій Яремчук підтримав, благословив і спрямував на нелегку пісенну стежину чимало молодих виконавців. З-поміж них вирізнимо Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко та Леоніда Корінця з Чернівців.
У березні 1996 року Указом Президента України Яремчуку Назарію Назаровичу (посмертно) присуджено Державну премію України ім. Т.Г. Шевченка.
Підготувала Юлія Царенко
За матеріалами сайту, присвяченому пам'яті Назарія Яремчука
