Євген Гуцало — поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, есеїст.

Народився 14 січня 1937, в селі Старий Животів, тепер Новоживотів Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів.

Дитинство митця було складним, адже саме на нього припала друга світова війна. Незважаючи на тяжке, зовсім недитяче дитинство, поет дивився на світ із відкритим серцем, сповідував філософію вітаїзму, через це він згадував лише позитивні моменти свого дитинства:

Малинове. Хрещато. Бузково. 
У дитинстві, в дитячі роки. 
Я сиджу на порозі кленовім 
і годую пташок із руки.

Прилетіли з веселого світу, 
з того світу, що сам — наче птах, 
щоб сузір'я достиглого жита 
на моїх позбирати плечах.

Прилетіли зі світу — світлиці, 
що простора, як радісний сміх, 
щоб зірки золотої пшениці 
на бровах позбирати моїх.

Я сиджу на кленовім порозі, 
а пташки все летять і летять, 
щоб добірне, щоб сонячне просо 
на колінах моїх позбирать.

Я сиджу на порозі кленовім. 
Між пташок я і сам, наче птах. 
А вони посідали на брови, 
примостились вони на плечах.

Малинове було. І бузково. 
У дитинстві, в рожеві роки. 
Десь поріг мій — край світу кленовий, 
там пташок годував із руки.

У віршах Євгена Гуцала намальовані незабутні картини природи, що спонукають людину побачити навколо себе незрівняну красу навколишнього світу, полюбити, як говорить Ліна Костенко: «травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня», подивитися на життя очима дитини, принести в душу гармонію та позитивний настрій.

ЗЕЛЕНА РАДІСТЬ КОНВАЛІЙ
О, знову музика –

ґраційних 
білооких 
 конвалій.

Зелену радість їх я розумію, 
Тільки 
Не можу перекласти на слова, 
Загнати в огорожі

старих понять.

Хто бачив, 
Як зводяться октавами дуби, 
Хто чув, 
Як жіночі

голоси беріз

Хорал співають, –

той у дні весни

Залишить всі папери в установі, 
Моря чорнила і важливі справи.

І від мух,

Що прокидаються між рамами подвійними, 
Подасться в ліс: 
послухать музику –

ґраційних 
білооких 
 конвалій.

У 1959 році Євген Гуцало закінчив історико-філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту. Працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині, Чернігівщині, в «Літературній Україні», редактором у видавництві «Радянський письменник».

Назву першої книжки — «Люди серед людей» можна застосувати до всього літературного доробку Євгена Гуцала, тому що у творах митець говорив про український народ, його проблеми і успіхи, страждання і радощі.

У 60-ті роки, поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком дві концептуальні повісті Євгена Гуцала — «Мертва зона» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша назва — «Мати своїх дітей»). Тоді ж, у другій половині 60-х, було написано й повість «Сільські вчителі», надруковану трохи згодом.

Велику частину творчої спадщини митця становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки відзначені Шевченківською премією. Оповідання про дітей навіть дорослого читача занурюють у казково-сонячну країну дитинства.

Знаковим для творчості митця є роман «Позичений чоловік» (1982). Використавши відомий фольклорний мотив (жартівлива пісня «Ой там на товчку, на базарі // жінки чоловіків продавали»), Євген Гуцало розгорнув парадоксальні ситуації, що показували сільське життя під кутом комічного. Для того, щоб в романі можна було б відчути неперевершений колорит сільського мовлення, письменник використав народні прислів’я, приказки. Зробив це митець, в першу чергу, через занепокоєння долею рідної мови, яка в той час перебувала на межі зникнення.

«Позичений чоловік» разом з романами «Приватне життя феномена» (1983) та «Парад планет» (1984) становить трилогію. Разом вони являють собою пародію на тогочасне життя села. У трилогії знайшли своє самовикривальне завершення чимало традиційних мотивів ілюзорого уявлення про дійсність (наприклад, стереотипів казенного мислення). Також Євген Гуцало виступав з нарисами та літературно-критичними статтями.

Переважна більшість творчої спадщини Євгена Гуцала припала на радянські часи, через що в ній містяться певні самообмеження і недоговорення. Але в останні роки митець звернувся до політичної публіцистики. Цикл публіцистичних статей, зібраних у посмертній збірці «Ментальність орди» (1996) розповідає про експансіоністську політику Росії.

Додала Катерина Івкова