За своє коротке життя встиг чимало: писав байки, романи, повісті й оповідання. Його твори з 1833 р. систематично друкуються в журналах і альманахах. Творчість Євгена Гребінки відіграла важливу роль у становленні української літератури. Його мудрі байки, проникливі ліричні вірші й прозові твори пройняті співчуттям до простого народу.
Народився Євген Гребінка на хуторі Убіжище Пирятинського повіту (тепер у складі с. Мар'янівки Гребінківського р-ну Полтавської області) в сім'ї дрібного поміщика — штаб-ротмістра Малоросійського кавалерійського полку П. І. Гребінки.
Був учасником Вітчизняної війни 1812 р., пройшов шлях до Парижа, після відставки займався господарством, мав 20 кріпаків. Родовий хутір Гребінчин Яр перейменував на хутір Убіжище. Товаришував з В. І. Григоровичем, В. І. Марковичем (батьком члена Кирило-Мефодіївського товариства О. В. Марковича; був хрещеним батьком поета).
У 1825—1831 роках Є. Гребінка навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, одержав чин 14 класу. Улітку 1831 р. повернувся додому, відвідав Лубни, гостював у Снітині в маєтку Новицьких (товариш по гімназії), пережив особисту драму через кохання до його сестри (описав у «Записках студента», 1841).
На початку вересня виїхав до Пирятина. 7 вересня Пирятинське дворянство обрало Є. Гребінку обер-офіцером резервного ескадрону Малоросійського кавалерійського полку, який базувався у Переяславі. У грудні 1831 року вийшов у відставку і повернувся до Убіжища, де провів два роки, працював над «Малоросійськими приказками» (видані у 1834 р.), над подальшим перекладом на українську мову пушкінської «Полтави» (почав у Ніжині; перший уривок опублікував в «Московском телеграфе» № 17 за 1831 р.), яка вийшла окремою книжкою у 1836 р. Постійно їздив до Пирятина за кореспонденцією.
Восени 1833 р. зустрівся у місті з українським художником А. Мокрицьким (випускником Ніжинської гімназії вищих наук), відвідав його в Олександрівці під Пирятином. Мокрицький гостював в Убіжищі, малював тут портрет поета. У кінці 1833 р. виїхав до Петербурга, звідки писав батькам: «Тіло моє було в столиці, а душа далеко — в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка».
Служив чиновником, з 1835 р. викладав словесність у Дворянському полку, з 1837 р. — у військово-навчальних закладах. Був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим. І. Тургенєвим, мав дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським, Л. Боровиковським, В. Забілою.
У 1836 через І. Сошенка познайомився з Т. Г. Шевченком, підтримував його матеріально, допомагав у самоосвіті, взяв безпосередню участь у викупі поета з кріпацтва.
Гребінка дбав і про піднесення освіти рідного краю. 1847 року він організував приходське училище для дітей села Рудки (тепер — Гребінківського району), надсилав для нього кошти. Про це й досі пам’ятають мешканці села.
У травні 1836 р. виїхав з Петербурга до Убіжища. Пробув тут до вересня, відвідав Мокрицьких, писав «Оповідання пирятинця» (видав у 1837 р. з посвятою своєму землякові В.І. Григоровичу). У травні 1840 р. знову виїхав на Полтавщину. З Убіжища виїздив до Лубен, де гастролювала група Млотковського. В її складі грав видатний український актор К.Т. Соленик (1811—1851). Виступав у водевілях «Моя жена выходит замуж» і «Козак-стихотворец» Шаховського. У Лубнах почув сюжет, використаний у повісті «Кулик». У наступні роки видав у Петербурзі альманах «Ластівка», роман «Чайковський» (1843) та ін. Писав вірші, байки українською і російською мовами. Улітку 1842 р., після смерті батька, знову приїхав до Убіжища.
Двічі відвідав село Рудку, де мешкав дрібний поміщик Ростенберг з онукою Марією Василівною. У травні 1843 р. в черговий раз їде до Убіжища разом з Тарасом Шевченком. До маєтку прибули в кінці червня. 29-30 червня відвідали маєток Т.Г. Волховської в селі Мойсівка (тепер Черкаської обл.). На балу у поміщиці познайомив Шевченка з Я. де Бальменом, О. Капністом, О. Афанасьєвим-Чужбинським, Закревськими. У липні відвідав Кременчук (23-26.07), де був присутній на ярмарку і бенефісі актора Александринського театру Мартинова; Пирятин, Рудку.
В Рудці перебував близько двох тижнів, написав тут свій широко відомий романс «Очи чёрные», присвятивши його М.В. Ростенберг.
Очи черные, очи страстные,
Очи жгучие и прекрасные!
Как люблю я вас!
Как боюсь я вас!
Знать увидел вас я в недобрый час.
Ох недаром вы глубины темней!
Вижу траур в вас по душе моей,
Вижу пламя в вас я победное,
Сожжено на нем сердце бедное.
Но не грустен я, не печален я,
Утешительна мне судьба моя,
Всё что лучшего в жизни бог дал нам
В жертву отдал я огневым глазам.
Популярними піснями на слова Гребінки стали також «Помню я еще молодушкой была» («Молода я ещё девица была»), «Украинская мелодия» («Ні, мамо, не можна нелюба любити»).
У травні — червні 1844 р. Гребінка знову на Полтавщині. Прибув він разом з В. І. Далем (1801—1872, російський лексикограф, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької. АН, основна праця «Тлумачний словник живої великоруської мови», т. 1 — 4, 1863—1866 рр.). Мешкав в Убіжищі, відвідав Мар'янівку, Турівку, Рудку.
В кінці червня обвінчався з М. В. Ростенберг і повернувся до Петербурга. Відвідав Полтавщину у 1845 році. Був присутній на спектаклях у Лубнах оперної трупи Вільгельма фон Шмідкова, згодом опублікував у «Литературной газете» статтю «Опера в Лубнах». Неодноразово порушував питання про відкриття в Рудці Лубенського повіту парафіяльного училища (було відкрито восени 1847 р., прийняло перші 15 учнів).
У грудні 1848 р. Гребінка помер у Петербурзі. Прах було перевезено на батьківщину і поховано в Убіжищі. Ім'ям поета названо вулиці в багатьох населених пунктах Полтавщини, районний центр області. На могилі та в м. Гребінці йому встановлено пам’ятник.
