chrome firefox opera safari iexplorer

Привітання Президента не є соціальною рекламою?

13 січня 2012 о 14:28

Реагуючи на дискусію, яка розгорнулася останніми днями стосовно розміщення на носіях зовнішньої реклами привітань Президента як соціальної реклами, Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко як один із співавторів закону про рекламу заявив, що фахівцями та експертами була проведена не одна дискусія стосовно того, якою повинна бути соціальна реклама і що є соціальної рекламою.

Микола Томенко зазначив, що вже неодноразово йшлося про те, що політична реклама не є видом соціальної реклами. Натомість, додав він, політична реклама – це не лише реклама під час виборчої кампанії, а й реклама, що розміщується у період між виборчими кампаніями. «Немає суттєвої різниці між рекламою політичного діяча чи партії до виборів, чи після виборів», — наголосив він.

Крім того, Микола Томенко нагадав, що ідеологія соціальної реклами полягає в тому, що це популяризація загальнолюдських цінностей. «І при всій повазі до портрету Президента, ні зображення Президента, ні його прізвище не є популяризацією загальнолюдських цінностей», — зазначив М.Томенко.

«Фактично, так звані привітання посадових осіб: чи-то президента, чи голови обласної адміністрації є видом політичної реклами, а отже повинні розміщуватися та оплачуватися як комерційна реклама і жодного відношення до соціальної реклами не мають», — додав політик.

Підсумовуючи, Віце-спікер зауважив, що є багато прикладів вдалої соціальної реклами. Він нагадав, що його Фонд «Рідна країна» у свій час розміщував соціальну рекламу з нагоди 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя; соціальну рекламу, що стосувалася акції «7 чудес України»; соціальну рекламу «Алкоголю тут не місце». Він відмітив, що метою такої реклами, як і пише закон, було дати суспільно-корисну інформацію про творчість визначного письменника, про природні та історичні принади України чи роз’яснити положення закону стосовно заборони вживання алкоголю у громадських місцях.

Довідково

У свій час Комітет з питань свободи слова та інформації та медіа-експерти неодноразово обговорювали цю тему і готували спеціальні роз’яснення. Для прикладу подаємо роз’яснення, яке було підготоване ще напередодні президентської виборчої кампанії 2004 року з урахуванням внесених змін до Закону про рекламу:

Відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу», соціальна реклама ― це інформація будь-якого виду, розповсюджена у будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку. Крім того, частина 1 статті 12 Закону говорить про те, що рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа.

Під соціальною рекламою законодавець розуміє популяризацію будь-якою особою суспільно корисних цілей та загальнолюдських цінностей. Частина друга статті 12 Закону встановлює жорстку, але безсумнівно правильну вимогу: «Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця (за винятком випадків, коли рекламодавцем є громадська організація), на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами».

Тобто, логіка законодавця полягає в тому, що якщо особа (фізична або ж юридична будь-якої форми власності) має бажання розповсюдити соціальну рекламу, це має бути інформація без жодної згадки про замовника реклами.

Однією з причин появи жорстокої вимоги Закону щодо неможливості згадування у соціальній рекламі її замовника (за винятком випадків, коли рекламодавцем є громадська організація) стали незліченні приклади «маскування» під соціальну – рекламу політичну або агітацію/пропаганду. Адже ми знаємо непоодинокі випадки, коли під час проведення парламентських/президентських виборчих кампаній недосконалість окремих норм виборчого законодавства активно використовувалась суб’єктами передвиборної агітації у частині «маскування» прямої політичної реклами під соціальну.

Нагадаємо, що частина друга статті 12 Закону встановлює, що соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця (за винятком випадків, коли рекламодавцем є громадська організація), на об’єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

Отже, будь-яка «соціальна реклама», що розповсюджується у ЗМІ, яка на перший погляд пропагує загальнолюдські цінності, але містить згадку про її замовника є комерційною рекламою або агітацією. Соціальна реклама не може містити в собі пропаганду політичних ідей, поглядів, програмних документів партій, формувати політичний імідж окремих посадових осіб.

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути