Якщо газову «трубу» влада хоче продати Росії, то Києво–Печерську лавру — просто віддати Московському патріархату. Ну не будемо ж ми торгуватися з церквою, то гріх...
Група народних депутатів зареєструвала законопроект, яким пропонує передати церкві кілька об’єктів, розташованих на території низки монастирів.
Серед них — і Верхню лавру, де розташоване музейне містечко.
Хто ви, православні?
Пояснюючи задум законопроекту, один з його ініціаторів, «регіонал» Василь Горбаль, сказав, що більшість депутатів підтримує «повернення храмів православній церкві». Якій саме з православних церков, зрозуміло. Адже перелічені паном Горбалем храми, у власність яких пропоновано передати «об’єкти» (Свято–Богоявленський жіночий монастир на Тернопільщині, Почаївська та Києво–Печерська лаври), належать до УПЦ Московського патріархату.
«Цей документ... відновлює історичну справедливість, повертаючи церкві відібрані в неї при становленні радянської влади культові споруди», — аргументує законотворець.
Музеї в церквах — тема надто делікатна і потребує вибіркового підходу. «Православна церква», в інтересах якої в даному разі виступає депутат Горбаль, уже довела свою зверхність до історичної компоненти сакральних пам’яток.
Відомо, що Московський патріархат, ставши власником більшої частини Київської лаври, переобладнав допоміжні приміщення, які мають не культове, а суто історичне значення, встановив у стародавніх будівлях пластикові вікна.
Начебто дія відбувається в Середньовіччі, власники Лаври відмахнулися від наукових рекомендацій (утім добре, що музейників не потягли на багаття). Через несанкціоновані забудови в історичній частині територія Нижньої лаври почала просідати, печери — підтоплюватися.
Годі й говорити, що не ходять підземними лабіринтами монахи з градусниками в руках, досліджуючи, чи не зашкодить вологість або перепади температури мощам Іллі Муромця та інших благочестивих старців.
Зрештою, церква забула, що Києво–Печерська лавра — пам’ятка всесвітнього значення, історичного, а не винятково культового.
«У кожній країні, підкреслюю — в кожній! — є пам’ятки сакрального значення, які перебувають у державній власності, — коментує «Україні молодій» Сергій Кролевець, голова Всеукраїнської асоціації музеїв, екс–директор Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника. — Навіть у наших сусідів, у Росії, Петропавлівський собор на території однойменної фортеці у Петербурзі, собор, у якому поховано російських царів, не передано у власність церкви».
Пан Кролевець бачить й іншу небезпеку. «Є святині, які недоцільно передавати одній з конфесій. Це може викликати гостру реакцію у інших конфесій, паства яких обчислюється мільонами людей», — каже він.
Музейні сутінки
Повідомлення про згаданий вище законопроект збіглося в часі з призначенням нового керівника Києво–Печерського заповідника. Ним стала 33–річна Вікторія Ліснича, яку називають не так «людиною культури», як «людиною Міністерства культури».
Медик за освітою та функціонер від медицини, в епоху Президента, який цитує Анну АхмЕтову, пані Вікторія стала заступником міністра культури, і на цій посаді, змушена йти в ногу з часом, відзначилася тим, що назвала Олеся Гончара поетом.
Іншими словами, Вікторія Ліснича — не зовсім культуролог. Чи вдасться їй налагодити діалог із УПЦ МП — питання наразі без відповіді. Не сформувала думки нова директор і щодо згаданого законопроекту. Принаймні, відмовилася поділитися нею з «УМ».
Призначення Лісничої та появу законопроекту авторитетні музейники і експерти, з якими поспілкувалася «УМ», не схильні вважати частинами якогось зловісного задуму, спрямованого на те, щоб остаточно «угробити» науково–музейну іпостась Лаври.
До речі, таким шляхом упевнено рухалася попередниця пані Лісничої Марина Громова, з якою днями Мінкультури розірвав контракт і звільнив за «низку порушень, виявлених у роботі заповідника». Зокрема, Громова півтора року своєї каденції витісняла із заповідника Музей декоративно–ужиткового мистецтва.
«Часта зміна директорів не є позитивним явищем, — говорить Адріана Вялець, керівник цього музею, одного з восьми, що розташовані на території Лаври. — Мене хвилює не так зміна дирекції, як законопроект, поданий депутатами Горбалем, Деркачем та іншими. На території Верхньої лаври розташоване ціле музейне містечко, тож зі зміною форми власності воно, напевно, буде ліквідоване».
Так історично склалося, що муніципальні музеї розташовані на території Лаври, пояснює Адріана Феодосіївна: декоративно–прикладного мистецтва — з 1950–х, театральний — з 20–х, музей книги — з 60–х.
Неприємно уявляти, як чоловіки в рясах виставлятимуть на тротуар улюблені мною полотна Катерини Білокур, що постійно експонуються в музеї, яким керує пані Вялець. Та у нашій високодуховній країні і такий розвиток подій не виключено. Зрештою, місце музеям–орендарям можна запропонувати і в інших приміщеннях, не таких намолених. Тільки чи вистачить на це грошей та волі столичній владі?
А головне — якою стане, якщо законопроект таки буде схвалено, Лавра, що є не лише монастирем і «оселею Божою», а й величним музеєм?
