У 2012 році виповнюється 85 років із часу заснування літературного журналу «Дніпро».
Щоправда, називався він у далекому 1927 році зовсім по-іншому – «Молодняк», бо позиціонував себе, передусім, як видання для молоді.
Часопис був заснований у Харкові, який був столицею України до 1934 року. Свою назву й місце розташування журнал змінив у 1944 році, коли редакція переїхала до Києва, і з ініціативи нового головного редактора Андрія Малишка «Молодняк» став «Дніпром».
Про історію й метаморфози одного з найстаріших українських журналів на прес-конференції розповіли відомі письменники й поети, колишні й сучасні його редактори та члени редколегії.
«Тоді в журналі працювали Олесь Гончар, Дмитро Білоус, які стали гордістю нашої літератури... Ми пишаємося тим, що зі сторінок «Дніпра» в літературу ввійшли Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Євген Гуцало, Володимир Дрозд... Мабуть, немає жодного відомого письменника в сучасній Україні, чия творча доля не була би пов'язана з нашим журналом», – зазначив головний редактор журналу «Дніпро» впродовж останніх 28 років, відомий поет Микола Луків.
Особливою гордістю журналу є те, що в ньому були вперше надруковані твори Олександра Довженка, зокрема, й «Зачарована Десна», які увійшли до золотого фонду української літератури.
На його сторінках також з’явились твори Павла Тичини, Максима Рильського, Івана Драча, Бориса Олійника, Василя Стуса, Миколи Вінграновського…
Утвердилися у виданні як критики Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба та багато інших.
«Ми друкували цих критиків, коли їх вже ніде не друкували, а після заборони їхніх публікацій, друкували під псевдонімами. Першим вигнали мого заступника Бориса Олійника, а потім вже й мене – за всілякі «ізми», основним з яких був «український буржуазний націоналізм», – поділився спогадами Юрій Мушкетик – головний редактор «Дніпра» в 1956—1972 рр.
Він визнав: радянські часи були дуже непрості, а періодами й небезпечні, адже за інакомислення могли ув’язнити та навіть позбавити життя. Та все ж видання вистояло, незважаючи ні на що.
За роки незалежності видання дуже змінилось і модернізувалось. Сучасний «Дніпро» видається в новому форматі на хорошому папері, і в ньому, окрім текстів, публікуються також репродукції полотен вітчизняних та зарубіжних художників.
І хоча ситуація з літературною періодикою в Україні досить складна, часопис має непоганий тираж – понад 10 тис. примірників. Для порівняння, це стільки, скільки всі літературно-художні журнали в Україні, разом узяті.
Розуміючи потреби сучасної молоді, з 2011 року «Дніпро» можна знайти і в електронному вигляді в Інтернеті. У рамках журналу діє он-лайн портал для поетів – «Клуб поезії», в якому зареєструвались близько 14 тис. поетів, а на «електронних шпальтах» можна прочитати понад 300 тис. поезій.
«Ми прагнемо створити європейське молодіжне видання, розраховуємо на широке коло читачів, а тому багато експериментуємо... Журнал завжди збирав навколо себе найкращих і найавторитетніших працівників і, тому, попри всі перипетії суспільно-політичного життя, він залишався вірним своїй місії і покликанню – постійно відшукувати молоду талановиту зміну, підтримувати її і спрямовувати у перспективне творче русло», – наголосив Микола Луків.
Майя Заховайко, «Рідна країна»