Сьогодні виповнюється 70 років від дня смерті знаменитої української письменниці.
У Чернівецькому видавництві «Букрек» побачили світ твори Ольги Кобилянської, які відома українська письменниця створила в останні роки життя.
21 березня, в день 70-річчя з дня смерті Ольги Юліанівни, в Літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської у Чернівцях відбудеться презентація книги «Огрiвай, сонце ...».
Майже 80 відсотків творів, що увійшли до збірки, раніше ніколи не публікувалися. Це новели, оповідання, публіцистичні статті, мемуари, літературна критика та окремі німецькомовні переклади. За часів СРСР прийнято було вважати, що Ольга Кобилянська вітала встановлення у 1940 році радянської влади на Буковині. Статті письменниці на цю тему були обов'язкові до вивчення в школах і вузах.
Але вже в незалежній Україні доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, кандидат філологічних наук Ярослава Мельничук більш детально вивчила останній період життя буковинської орлиці, як називають Кобилянську. Вона написала на цю тему дисертацію, а пізніше видала монографію «На вечiрньому прузi». Дослідниця не тільки розшукала нові факти з життя Ольги Юліанівни, але і довела: статті, що вихваляють радянську владу, нібито написані Кобилянської, не належать її перу!
Напередодні виходу книги «Огрiвай, сонце ...» кореспондент «ФАКТІВ» зустрівся з Ярославою Мельничук, упорядником збірника.
— Всю другу половину XX століття ім'я Ольги Кобилянської згадувалося серед тих видатних діячів української культури, які вітали радянську владу, — розповідає Ярослава Мельничук. — А на початку 1990-х років родичі Кобилянської заявили про неавтентичності багатьох її статей, опублікованих за радянських часів. Але ж мало сказати: «Вона не писала їх», потрібно це підтвердити, довести науково. Літературознавці мало цікавилися останнім періодом творчості письменниці, приділяючи основну увагу, як правило, найпопулярнішим її творів: «Земля», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала» ... А публіцистика, новели останніх років і роман «Апостол чернi», що створювався з 1914 по 1936 рік, залишалися практично невідомими читачам. Більш того, «Апостол чернi» в радянський час взагалі не видавали, оскільки роман вважався націоналістичним. Окремим виданням твір вийшов тільки в 90-х роках. Його головний герой — Юліан Цезаревич — борець за вільну Україну. Кобилянська мріяла, щоб українська земля народила «апостолів черні і меча» для захисту від ворогів.
- Як вам вдалося довести, що публіцистичні статті Кобилянської, які вихваляють радянську владу, писала не вона?
— Я детально вивчила всі сорок газетних статей, приписуваних Ользі Кобилянській. Працювала в архівах Чернівців, Львова та Києва, в Літературно-меморіальному музеї письменниці. В результаті не тільки зрозуміла, що Ольга Юліанівна не могла написати ці тексти, а й встановила прізвища людей, які могли бути реальними авторами публікацій. Щоб визначити, чи дійсно твір належить тому чи іншому авторові, літературознавець враховує ідейну цілісність тексту, біографічні дані автора, мовні та стилістичні особливості авторської манери письма. Так от, згідно з результатами аналізу творів Кобилянської, хвалебні статті про радянську владу, що публікувалися під її ім'ям, писала не вона.
— Але тоді яким чином вони могли з'явитися у пресі?
— Коли влітку 1940 року на Буковину прийшла радянська влада, партійні діячі всіляко намагалися заручитися прихильністю Кобилянської. Схвалення відомою, шанованою в краї письменниці стало б свого роду бонусом для влади: мовляв, дивіться, хто нас підтримує. Кобилянська в той час була вже в похилому віці, важко хворіла. Однак в будинок письменниці були вхожі люди, які могли принести їй на підпис потрібні тексти. Жодного рукопису хвалебних статей в архівах Кобилянської не знайдено! Можливо, коли-небудь вони спливуть в архівах людей, які це писали. Мені відомі їхні імена ...
Чому родичі письменниці сприяли отриманню її підпису? А ви згадайте, яке тоді було складне і небезпечний час. Кобилянська перебувала вже в такому стані, що, можливо, не дуже й вникала, що саме підписує. У ряді газет — від місцевої «радянської Буковини» до всесоюзних «Известий» — вийшло 40 її статей. Тільки за січень 1941 року в періодиці з'явилося п'ять публікацій! Ніколи раніше Кобилянська не писала так часто й багато за такий короткий період. Свої твори вона зазвичай детально обмірковувала, переписувала ...
* Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора на Буковині. Вона була четвертою дитиною в багатодітній родині, яка виховувала семеро дітей. З дитячих років володіла, окрім української, польською і німецькою мовами, на яких розмовляли вдома. Батько, Юліан Кобилянський, належав до знатного, який мав свій герб роду з Наддніпрянщини Україні. Мати, Марія Вернер, німкеня, родичка відомого поета-романтика Захарія Вернера.
У багатьох статтях простежується захоплення Сталіним. Але до чого неприродно звучать ці фрази! У пропагандистських текстах, включалися майже у всі видання творів Кобилянської, зустрічаються кричущі безглуздості і грубі помилки. Наприклад, «село Мамаївка». Але Ольга Юліанівна, звичайно, знала, що село називається Мамаївцi, як і не могла назвати селом містом Кіцмань. А чого варті фрази: «найкраще виглядiли дружини робiтнікiв» (замість виглядали), «народ лiкує» (а не веселиться), «пiшла в село i там зустрiнула» (замість зустрiла). Складно уявити, що письменниця могла допустити такі грубі граматичні помилки!
До того ж статті рясніють радянськими штампами. Але ж мова творів Ольги Кобилянської грунтується на західно-українському діалекті з використанням німецьких, польських і румунських слів. Чи могла Ольга Юліанівна написати: «Менша визволена сестра» (про Україну), «великi проводирi великих iдей»? Ці фрази характерні для радянських агіток, але абсолютно чужі стилю Кобилянської.
— Скажіть, що нового для себе ви відкрили в останньому періоді творчості письменниці?
— В цей час були створені вже згадуваний роман «Апостол чернi» і новели, багато з яких не видавалися за радянських часів: «Пресвята Богородице, помилуй нас», «Московський гверт» ... Якщо не брати до уваги приписувані їй хвалебні статті про радянську владу — це дійсно талановита публіцистика — більше двадцяти статей. Приміром, дуже цікаве есе, що вийшло в американській газеті «Свобода» в 1924 році: «Лист письменницi Ольги Кобилянської до українцiв в Америцi». У ньому Ольга Юліанівна пише, що українці слабо організовані, дуже часто не можуть між собою об`єднатися.
За гіркою іронією долі в 1941 році, коли Буковину окупувала Румунія, Ольгу Кобилянську заарештували за ... радянську пропаганду. Письменницю тримали під вартою в старій садибі на дальньому хуторі. Вдалося розшукати родича Ольги Кобилянської, який хлопчиком разом з мамою відвідував письменницю в ув'язненні.
78-річний Августин Ерл живе в селі Чевель Старовижівського району Волинської області. Він внучатий племінник Ольги Кобилянської, його бабуся — рідна сестра письменниці.
— Бабуся Оля, хрещена моєї матері, частенько приїжджала до нас, — каже Августин Францевич. — Ми теж бували у неї в гостях. А останній раз я бачився з нею в липні 1941-го. Румунська військова поліція заарештувала Ольгу Кобилянську за радянську пропаганду незабаром після початку війни. Її тримали під вартою на хуторі Стара Хата.
Разом з мамою ми пішки вирушили на хутір. Від нашого села Череш туди кілометрів 40. Переночували у далеких родичів. Вранці мама домовилася з жандармом, який охороняв Кобилянську, щоб дозволив побачитися з арештанткою. Бабуся чекала нас на задньому дворику, огородженому сіткою. Оскільки ворота виявилися замкненими, довелося пролазити через дірку в паркані.
Мама і бабуся Оля просиділи в дерев'яній альтанці години дві. Розмовляли німецькою мовою. Плакали, обіймалися. Я грав поруч. Пам'ятаю, мама покликала мене ближче і сказала, щоб поцілував пані Ользі ручку. «Не хочу старій руку цілувати», — подумав я і сховався за криницею в іншому кінці двору. Восьмирічний хлопчисько, я не усвідомлював тоді, що переді мною знаменита письменниця і що бачу я її востаннє. Вже коли поверталися додому, запитав у матері: «А чому бабуся Оля мене навіть цукеркою не пригостила?» — «Тому що вона сама голодна», — відповіла мама ...
- Як довго Ольга Кобилянська перебувала під арештом?
— До самої смерті. Восени 1941-го мого батька викликали на допит в румунську військову поліцію. Коли він повернувся додому, мама запитала: «У Ольги був?» Папа відповів: «Був. Вона в госпіталі ». Батько помер в 1942-м, 6 січня, а Кобилянська — 21 березня того ж року. Пам'ятаю похорон. На поминках мене найбільше цікавило, коли ж, нарешті, будуть пригощати калачами. Калачів так і не спробував, зате були пряники і ситро ...
Незвичайне прізвище та ім'я Августин Ерл отримав від матері, яка вийшла заміж за австрійського офіцера, збіднілого графа Франца фон Ерла. Мати Августина Францевича знала сім іноземних мов. Після закінчення спеціальних курсів працювала гувернанткою у голландського консула. Добре грала на піаніно, в чому чимала заслуга її матері — рідної сестри Ольги Кобилянської.
— Моя бабуся Єлизавета була справжньою пані, — розповідає Августин Францевич. — Свого часу вона вийшла заміж за дворянина, який володів 500 гектарами землі. Тримала прислугу. На свята в маєток з'їжджалися панове на красивих фаетонах, запряжених четвірками коней. Коли почалася Друга світова війна, бабуся виїхала до брата в Австрію. Нас теж евакуювали. Мама зберігала фотографії, на яких бабуся Єлизавета знята разом зі знаменитою сестрою, а також перші книги Ольги Кобилянської німецькою мовою. Готуючись до евакуації, я спакував знімки разом з книгами в батьківську валізу. Цей чемодан у нас вкрали ...
Свого часу Августину Ерлу випала нагода познайомитися з прототипом Маври — героїні відомої повісті Ольги Кобилянської «У недiлю рано зiлля копала». Після війни Августин Францевич деякий час жив з сім'єю на Херсонщині, в селі Західні Каїри Горностаївського району. По сусідству мешкали цигани, теж переселенці з Буковини. Одного разу Августин Францевич зайшла в гості до земляків. 90-річна циганка Кассандра, розпитавши, хто він і звідки, сказала: «Твоя родичка з мене книгу писала». Як з'ясувалося, Ольга Кобилянська, працюючи над повістю, часто приходила до Кассандри, щоб описати в творі не тільки риси її характеру, а й деталі циганського побуту, а та в свою чергу навчала письменницю ... тонкощам гри в карти.
