chrome firefox opera safari iexplorer

На Березняках у Києві поселився циганський табір. Фото

31 травня 2012 о 11:34

На лівому березі, біля вул. Березняківської, просто під залізничним полотном зупинився великий табір циган.

Посередині мегаполіса серед мільйонерів і дорогих машин вони живуть у бідності, антисанітарії, їжу готують на багатті, а воду беруть на найближчій автомиці, пише «Сегодня».

Табір з 70 людей перекочував у столицю два місяці назад із Закарпаття, і зараз живе в халупах біля смітника.

Журналісти навідалися в табір і з'ясували, що пристанища збиті зі старих матраців і ковдр, знайдених на смітниках.

Навколо них бігає близько двох десятків дітей – усі напівголі й брудні. Поруч горить багаття, де в казані вариться щось зелене. Молода циганка миє посуд у брудній мисці, чорною водою.

«Воду беремо на автомийці. Там гарні, добрі люди й вони нам допомагають. Ми не миємося практично, оскільки ніде. Варимо все на багатті. Купуємо супові набори. На щось більше грошей ні», — розпочала розмову циганка Людмила.

У неї – п'ять дітей. Усього в таборі близько 50 циган. Більше половини – діти.

«Нас було 70, але частина виїхала в пошуках кращого життя», — додала жінка.

Голова сімейства Микола розповів, що жили вони під Ужгородом у глиняному будинку.

«Роботи нема, усі голодні. „Барони“ забирали гуманітарну допомогу, відкрили магазини. Щось скажеш – куля в голову, тому ми виїхали», — пояснив чоловік.

Кажуть, у Києві на життя заробляють тим, що здають металобрухт і макулатуру.

«Це наше єдине джерело доходу. Раніше працював на будівництвах – штукатурив, дахи стелив. Але мене „кинули“, гроші не заплатили, лише на дорогу додому дали. А на металі не обдурять», — сказав Микола.

Один циган заробляє на місяць  200-300 гривень.

«Діти ніколи не їли морозива. Нам ніхто не допомагає, ми нікому не потрібні, на жаль. Ми беззахисні», - розповіла Людмила.

Хоч цей табір і не схожий з тим, що ми звикли бачити у фільмах, отут є старійшина, відзначає видання.

«Це старий, який вирішує, кому більше потрібно поїсти, а хто може поголодувати», — розповіли цигани.

Вони розвіюють міф про те, що приїхали на Євро заробити, а після показують свою непоінформованість про ситуацію в країні.

«Ми не займаємося жебрацтвом. Бабусі наші, циганки старі можуть, але ми – ні. А на час Євро ми підемо. Тому що фани, коли їх команда програє, почнуть бити машини, убивати людей. І нас також уб'ють, тому ми боїмося й виїдемо…», — запевнили цигани.

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути

Новини Дивитися всі