Костомаров Микола Іванович народився у селі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії в сім'ї поміщика у змішаному кріпацько-поміщицькому статусі (його мати була кріпачкою).
Навчався в Москві в приватному пансіоні, Харківськму університеті на історико-філологічному факультеті. Костомаров служив юнкером у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку, де займався історією полку з козацьких часів.
У 1838─1840 роки він пише і видає романтичні твори про князівські і козацькі часи.
В 1840 році Костомаров захистив роботу «Про історичне значення російської народної поезії» і отримав звання магістра. В 1845 році переїхав до Києва.
У грудні 1845─січні 1846 року був одним з творців Кирило-Мефодіївського братства; був автором програмного документу «Книга буття українського народу».
30 березня 1847 року його було арештовано і перевезено до Петербурга, у Петропавлівську фортецю З червня 1847 року він перебував на засланні в Саратові, працював перекладачем при губернському управлінні; тут завершив монографію про Богдана Хмельницького і почав писати про побут у Московській державі XVI-XVII століть.
Микола Костомаров склав історію України з часів Богдана Хмельницкого, цю работу він продовжував до кінця життя. Маніфест 1856 року царя Олександра II звільнив його від поліцейського нагляду. У 1859 році М. Костомаров прийняв запрошення на кафедру російської історії Петербурзького університету.
Разом з Кулішем і Білозерським він створив петербурзьку українську «Громаду», спілкувався з Герценом, на сторінках «Колокола» зміг опублікувати свої гострі історико-публіцистичні статті «Правда москвичам про Русь» і «Правда полякам про Русь».
Через деякий час Костомаров припинив свою педагогічну діяльність, хоча іноді отримував виклики читати лекції у Харкові та Києві. Микола Костомаров видає ряд праць з російської і польської історії, часу Руїни і мазепинської доби тощо.
Праці з історії України присвячені здебільшого періодові XV-XVII ст.: «Иван Свирговский, украинский гетман XVI века» (1855), Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России" (1857), «Черты народной южнорусской истории» (1861), «Южная Русь в конце XVII века» (1867), «Руина»(1879─1880), «Мазепа» (1882) ,"О преподавании на народном языке в Южной Руси" (1863) та ін.
Cпрямовуючи свої твори проти реакційної політики російських і польських шовіністичних кіл, Костомаров відстоював історичне право української мови на самобутній розвиток.
Помер Микола Костомаров 7(19) квітня 1885 року в Петербурзі.
Наукові дослідження Костомарова здобули широке визнання, а 150-річчя від дня народження М. І. Костомарова за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалось у всьому світі. Фото до теми. Дивитися всю рубрику «Карби».
