chrome firefox opera safari iexplorer

Пауло Коельо написав про Чорнобиль: «Мовчання винних...»

27 червня 2012 о 15:20

Популярний письменник Пауло Коельо у колонці для британського видання Daily Mail написав про Чорнобильську катастрофу 26 квітня 1986 року.

«Мовчання винних: Радянський Союз святкував День праці в той час, як радіація стягала своє мито» (Silence of the guilty: The Soviet Union was celebrating Labour Day as Chernobyl’s radiation was taking its toll) — таку назву має есей Коельо.

У ньому письменник розповідає про нещодавній досвід відвідин Чорнобиля. Найбільше Коельо вразило те, що в місті й у всьому величезному СРСР на час трагедії панувала тиха й мирна пасторальна картина, як на відео, що його показала туристові-Коельо в місті-привиді.

«Цілком можливо, що дехто з цих людей знав про те, що сталося за 2 км звідси. Також цілком можливо, що ці люди знали про 30 жертв – це багато, – але не достатньо багато, щоб змінити рутинне життя мешканців міста», — пише Пауло Коельо.

Радіація з Чорнобиля була у 90 разів більша, ніж та, що її скинуто на японське місто Хіросіма. «Потрібно було негайно евакуювати людей, але ніхто, абсолютно ніхто нічого не повідомляв – після всього, що трапилося, уряд не визнав своїх помилок».

Письменникові також відомо, що в Києві 1 травня відбувся традиційний парад до Дня праці: «Люди виходили на парад, не знаючи, що в повітрі зависла невидима смерть».

«30 смертей, за словами експерта Джона Ґофмана, перетворилися на 475 тисяч фатальних випадків раку й у стільки ж випадків не фатальних, — зазначає Коельо. – Проте мовчання винних тривало куди довше, ніж очікувалося; зрештою, ніхто не бачить радіоактивного пилу». Коли радіоактивний пил покрив Європу, 400 тис. людей довелося пересити, 2 тис. міст просто стерлися з мап, — підсумовує Коельо.

«Через мовчання винних, невинні теж лишаються в тиші – адже тут нічого, зовсім нічого сказати».

27 січня

Інші дати
Олекса Тихий
(27 січня 1927, хутір Їжівка, Краматорівський район, Артемівська округа — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Розгорнути
Народився Павло Чубинський
(1839, м.Бориспіль Київська область – 1884) – український етнограф, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України.
Душу й тіло ми положим За свою свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду! Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло! Гей-гей пора вставати, Пора волю добувати!
Розгорнути
Народився Архип Куїнджі
(1842, м.Маріуполь - 1910) – український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог. Автор картин «Українська ніч», «Дніпро вранці», «Ніч на Дніпрі».
Розгорнути
Народився Павло Тичина
(1891, с. Піски Чернігівська область – 1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.
«Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, - Лиш Соняшні Клярнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім всі планети. Я був – не я. Лиш мрія, сон. Навколо дзвонні звуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки». (Павло Тичина)
Розгорнути
Народився Іван Гончар
(27.01.1911 – 18.06.1993) – видатний громадський та культурний діяч, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1989), Народний художник України (1991). Один з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; засновник відомого в Україні й за кордоном громадського музею, який від 1960-х років став осередком українського національного відродження.
«Багато погроз і попереджень довелося почути мені від невігласів, які зневажали мою творчість, які забували про те, що без коренів немає дерева, а без дерева плодів …Я давно поставив собі за мету жити і творити для народу. Якщо вкласти всю душу в свою працю, то потім тобі це якось повернеться». (Іван Гончар)
Розгорнути

Новини Дивитися всі