chrome firefox opera safari iexplorer

«Воплі Відоплясова» святкують своє 25-річчя

21 червня 2012 о 17:40

Чверть століття тому в гуртожитку київського політеху Олександр Піпа, Юрій Здоренко та Олег Скрипка загорілися спільною ідеєю. У підсумку вийшла культова українська рок-група – Воплі Відоплясова, пише Ірина Ілюшина у №23 журналу Корреспондент від 15 червня 2012 року.

У перших числах травня 1986 року по спустілому після чорнобильської трагедії Києву – всі, хто міг, постаралися виїхати подалі від малозрозумілої, але від цього не менш страшної «радіації» – неспішно крокували двоє молодих людей. Шлях їх лежав у гуртожиток Київського політехнічного інституту (КПІ), до одного з його мешканців – студента, з яким обидва познайомилися кілька років тому.

Хлопців, які йшли по вулиці, звали Олександр Піпа та Юрій Здоренко. А йшли вони в гості до Олега Скрипки, який на той момент якраз закінчував навчання в КПІ на факультеті радіотехніки і з тугою думав про майбутній розподіл. Душа новоспеченого інженера категорично не лежала ні до радіо, ні до техніки – хіба що тільки до музичних сторін цих явищ.

«У мене було величезне бажання грати в рок-колективі. Я перепробував себе у всіх групах, які були в КПІ, і коли не знайшов вакансії, став у місті шукати різні колективи. Але до кінця навчання так нічого і не знайшов», – згадує Скрипка.

За час цих проб він перезнайомився з багатьма такими ж непрофесійними музикантами, яким був сам, в тому числі з Піпою та Здоренком. Ці двоє товаришували ще зі шкільних років, грали в різних гуртах і врешті-решт вирішили організувати свій власний. Тоді вони й подумали про Скрипку, вирішивши, що цей невисокий блондин з оригінальним голосом – саме той, кого їм не вистачає.

«Ми сіли, на гітарах побренькали, – згадує Скрипка травневий день, який радикально змінив історію сучасної української музики. – Все сподобалося, все було дуже класно, вирішили зустрітися. І десь через тиждень ми стали до Юри [Здоренка] додому приїжджати, репетирувати, набирати репертуар, втрьох поки що».

Приблизно через рік квартирних репетицій набралося достатньо матеріалу, і можна було виходити в люди. Щоправда, виникла одна затримка – у гурту не було імені. Але незабаром з'явилося і воно – Воплі Відоплясова.

Назву придумав Піпа, інтелектуал і книжник, який захоплювався творчістю російського класика Федора Достоєвського. Відоплясов – герой одного з його творів

Назву придумав Піпа, інтелектуал і книжник, який захоплювався творчістю російського класика Федора Достоєвського. Відоплясов – герой одного з його творів, Село Степанчикове і його мешканці, лакей, який вважав себе великим літератором і називав свої надмірно емоційні твори «воплями».

На великій сцені новонароджений гурт дебютував у 1987 році, на фестивалі Київського рок-клубу, відразу взявши призи Гурт року і Пісня року – останню нагороду отримала їхня композиція Плач Ярославни. На тому ж фестивалі прозвучали Були деньки і Танці, які стали потім хітами.

«У журі сиділи комсомольці і металісти. Ми отримали перший приз – 30 руб. – І пропили», – зі сміхом згадує перший фестивальний досвід Піпа. І додає, що саме після цього заходу кар'єра гурту, до якого приєднався барабанщик Сергій Сахно, пішла вгору – вони багато виступали в Києві, а через півроку поїхали на рок-форуми у Вільнюс і в Москву.

Гуру для неформалів

Коли Олександр Євтушенко, відомий український музичний критик і автор кількох книг про вітчизняний рок, починає говорити про Воплі Відоплясова, його голос відчутно теплішає. Він був одним з перших, хто написав позитивні рецензії про В. В., назвавши його «турбо-панк-машиною».

«Я із самого початку побачив в цьому гурті шалені перспективи, – каже Євтушенко. – Вони були сповнені енергії, завзяття, драйву – все, що потрібно. На ті часи це було унікальне явище, вони були на три голови вище за всі київські групи».

На концертах В. В. дійсно творилося справжнє божевілля: всі танцювали, зал стояв на головах, іноді в прямому сенсі цього слова

На концертах В. В. дійсно творилося справжнє божевілля: всі танцювали, зал стояв на головах, іноді в прямому сенсі цього слова. «Зараз у це складно повірити, але тоді на концерти В. В. ходили справжні панки, хіпі та інші неформали, – згадує Піпа. – Тобто була дуже панківська атмосфера, зі стейдж-дайвінгом [стрибками музикантів зі сцени в зал, на руки фанатів, які їх підхоплюють] та іншими надмірностями».

Увесь цей неформальний «бардак» добре пам'ятає 37-річна Ольга Панферова, київська прихильниця групи з 25-річним стажем. Вперше вона почула музику В. В. на самопальному записі у свого старшого брата і закохалася. Побачити своїх кумирів живцем вперше їй довелося на концерті в 1990 році. Цей захід став для Панферової одним з найяскравіших вражень.

«Публіка була дуже різна і дуже яскрава. Багато було стиляг, одягнених на манер 1960-х, вони танцювали рок-н-рол, – розповідає Панферова. – Водночас було багато панків – я їх уперше в житті побачила. Дуже запам'ятався один, з різними кедами, весь у шпильках, – адже прикрас у цьому стилі тоді не було, кожен самовиражався, як міг».

Публіка була дуже різна і дуже яскрава. Багато було стиляг, одягнених на манер 1960-х, вони танцювали рок-н-рол. Водночас було багато панків – я їх уперше в
житті побачила

Атмосфера, за її словами, була приголомшлива. Міліція була присутня, але обійшлося без ексцесів – ніхто не побився. «Щоправда, розповідали, що зал рознесли. КПІ організовував концерти В. В., але потім скаржився, що багато ремонту, тому що люди танцювали, стрибали», – з усмішкою згадує Панферова.

Щоправда, не всі виступи «воплів» проходили лише в танцях і піснях – нестримна енергія групи, яка заряджала глядачів, іноді приводила до сутичок з міліцією. Тому перші концерти іноді просто згорталися. За словами Євтушенка, виною тому були самі фани, які в пориві захвату починали бити вікна, хуліганити і провокувати правоохоронців.

Бійки фанатів з міліцією і закриття концертів були наслідком провокацій з боку служителів закону, тим часом упевнений Скрипка. «Міліція відпрацьовувала [на фанатів] прийоми. Тобто рокери – це неформали, а отже, треба якось їх ... [покарати]: світло вимкнути посеред концерту, такі штуки», – каже музикант.

Але перш ніж пройти хрещення міліцією, групі треба було просочитися крізь сито радянської ідеології – пройти литовку, затвердження текстів пісень спеціальною комісією.

Втім, перевіряли не тільки тексти, а й виконання. «Наприклад, в неділю у нас концерт. Отже, в суботу ставиться сцена, апаратура, звук, в залі сидять представники міськкому, перед ними лежать роздруківки зі словами пісень, а ми перед ними весь концерт програємо, і вони підписують дозвіл», – згадує Скрипка.

Необхідність давати подібні виступи для перевірки дратувала музикантів. Хоча навіть серед комсомольців і комуністів, які цензурували концерт, було чимало
їхніх шанувальників, які вдень відповідали за політику партії, а вечорами приходили послухати В. В.

Необхідність давати подібні виступи для перевірки дратувала музикантів. Хоча навіть серед комсомольців і комуністів, які цензурували концерт, було чимало їхніх шанувальників, які вдень відповідали за політику партії, а вечорами приходили послухати В. В.

Усі ці складнощі з лишком окупалися популярністю, яка була такою великою, що вевешники могли навіть не рекламувати свої виступи – глядач і так валив валом. «На концертному залі вішається плакат формату А2. На ньому написано гуашшю: В.В. Рок-концерт. 20:00. Субота. І буде биток. Тобто ні реклами ніякої не треба, нічого», – ностальгує за тими часами Скрипка.

Зараз, на його думку, затягнути глядачів на концерти набагато складніше, адже навколо сучасної людини надлишок інформації, у тому числі неякісної музики. І серед усього цього складно пробитися.

Втім, самих вевешників до рангу «неякісних» ніхто не зараховував. Навпаки, їм завжди співали дифірамби. Навіть суворий російський рок-критик Артемій Троїцький ще за часів СРСР зізнавався в любові до В. В., називаючи групу найяскравішим явищем радянського року.

Та й в історії вітчизняної музики роль В. В. складно переоцінити: поряд з такими колективами, як Брати Гадюкіни, Кому вниз, Перун, Вій, вони фактично стали батьками-засновниками національного року.

«Це гурти, що створювали ауру української рок-музики, яка сильно відрізнялася як від російського, так і від західного аналогів, – зазначає Євтушенко. – Це органічно українська музика».

Кумири СРСР і Європи

Підкреслено національний колорит В. В., тим не менш, не тільки не завадив, а навіть посприяв славі групи на теренах всього СРСР. Роль першого всесоюзного хіта випала Танцям – пісні українською мовою, що стала мегапопулярною у всьому СРСР після того, як кліп на неї з'явився на Першому каналі радянського ТБ.

Просто зняте стьобне відео, в якому знялися всі учасники групи, то дико танцюючи під власну музику, то стоячи, як піонери, в шерензі справило фурор

Просто зняте стьобне відео, в якому знялися всі учасники групи, то дико танцюючи під власну музику, то стоячи, як піонери, в шерензі, а також пара хлопців з плакатом, що символізували радянських працівників, справило фурор.

Ініціатива зробити кліп виходила від телевізійників і була в руслі тодішньої культурної політики: мовляв, буржуї і капіталісти знімають, ну і ми знімаємо, причому не гірше.

Вийшло справді не гірше, хоча, як зараз згадує Піпа, швидше за все «з переляку», а не від того, що вевешники були майстерними акторами. Адже ні в кого не було досвіду ні в організації зйомок, ні в тому, як вести себе перед камерою.

Новачкам щастить, а відсутність комп'ютерної графіки, 3D і різноманітних ефектів зіграла на руку продукту: наголос був зроблений на режисуру.

Саме завдяки цьому кліп на пісню Танці став яскравим явищем, впевнений музичний критик і продюсер Юрко Зелений. «Зараз дуже захопилися високобюджетними кліпами, причому ідеї там ніякої немає, головне засвітити цицьки-піськи, якщо вони є. А тоді хотіли бачити якусь дію, розвиток. Так воно і сталося, і це дійсно був вибух», – захоплюється він першим кліпом В. В.

Зіграв свою роль і щасливий випадок: група виринула в потрібний час в потрібному місці. Адже це був час перебудови і гласності, коли модно було критикувати лад. «І Танці були такою сатирою на той совок, з їх першотравнями, піонерськими краватками і пілотками, прапорами кумачевими. І [на телебаченні]таке було вперше», – каже Зелений.

Явної антирадянщини в творіннях В. В. не було. Чим група брала аудиторію, так це енергетикою – вони давали божевільний драйв, зазначає Євтушенко, і підкупили цим не тільки радянських слухачів

Втім, явної антирадянщини в творіннях В. В. не було. Чим група брала аудиторію, так це енергетикою – вони давали божевільний драйв, зазначає Євтушенко, і підкупили цим не тільки радянських слухачів. Під час одного з фестивалів в Росії В. В. помітили французькі продюсери і запропонували влаштувати кілька концертів в Європі.

Зарубіжний дебют групи відбувся навесні 1990-го, – В. В. відіграли один концерт в Швейцарії і три – у Франції. Публіка приймала україномовний панк-рок на ура, і через три місяці Скрипка і Ко знову поїхали до Франції. Та так потихеньку там і «залипнули», як тепер каже Піпа.

Музиканти грали на всіх великих фестивалях, і, хоча диски не видавали, їх добре знали. До того ж, на відміну від сучасних гастролей українських груп (в тому числі і нинішнього В. В.), орієнтованих більше на емігрантів, тоді на концерти команди ходили переважно французи.

«З українською діаспорою ми якось не перетиналися. Причому пісні були по-українськи, французьких було кілька штук», – зазначає Здоренко.

Але Франція занадто національно орієнтована країна, і емігрантові стати своїм там непросто. До того ж ситуація в українському шоу-бізнесі поступово налагоджувалася, так що можна було повертатися. Тим більше що арсенал групи поповнився унікальним досвідом – по суті В. В. стала першою радянською групою, яка попрацювала за західними стандартами шоу-бізнесу.

Повернення було виправдано і тим, що в Європі група досягла максимуму, як вважає Піпа, доступного без підписання компромісного контракту з якоюсь рекординговою компанією

Повернення було виправдано і тим, що в Європі група досягла максимуму, як вважає Піпа, доступного без підписання компромісного контракту з якоюсь рекординговою компанією. А йти на компроміси, навіяні стереотипами про вихідців з пострадянського простору – на зразок того щоб брати балалайки і танцювати з ведмедями – В. В. були не готові.

На батьківщину колектив прибув в 1996 році, і ця дата стала другим днем народження гурту. За час, поки він завойовував закордонний шоу-біз, українські фанати неабияк скучили за улюбленими музикантами.

У 1997-му виходить їх новий альбом Музіка із суперхітом Весна, через рік – диск Країна мрій, більшу частину якого склали композиції початку 1990-х років. І група знову злітає до вершин популярності.

Практиці включення старих речей у нові альбоми В. В. не зраджують до цього часу. Частково це відбувається під тиском публіки: за словами Скрипки, слухачі особливо люблять їхні старі пісні

Практиці включення старих речей у нові альбоми В. В. не зраджують до цього часу. Частково це відбувається під тиском публіки: за словами Скрипки, слухачі особливо люблять їхні старі пісні.

«Деякі можуть сказати: „Ви списалися“. А я скажу так: те, що ми робили 20 років тому, люди сприймають і сьогодні. І, можливо, ще через 20 років те, що ми граємо зараз, буде нас годувати», – міркує лідер В. В.

Швидше за все, так воно і буде: як розповідає Панферова, хоча сама вона за 25 років розгубила юнацький фанатизм стосовно гурту, її дітям дуже подобається музика, під яку колись танцювала їх мама.

"Їм зараз 11 і 14 років, і вони із задоволенням слухають В. В., – з посмішкою зізнається Панферова. – Причому я не нав'язувала — так от [само вийшло]".

 

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути