Радянський закон про мови 1989 року надає українській мові як державній значно більшого значення, передбачає ширші умови для її розвитку і використання, ніж це робить закон про основи державної мовної політики, розроблений депутатами від Партії регіонів.
Про це у своїй статті для ZN.UA пише науковий консультант Центру Разумкова Микола Мельник.
За словами експерта, цей факт стає очевидним навіть при порівнянні загальних положень цих законів.
Так, радянський закон визнає українську мову «одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу», встановлює, що «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності».
У преамбулі законопроекту Ківалова—Колесніченка положення щодо української мови сформульоване так: «Надаючи важливого значення зміцненню статусу державної — української мови як одного з найважливіших чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності».
«Як бачимо, за варіантом Ківалова—Колесніченка, українська мова з вирішального чинника національної самобутності українського народу перетворилася в найважливіший (що далеко не одне й те ж саме), а обов’язок держави забезпечувати українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності зовсім випав з основних положень закону», — підкреслив Микола Мельник.
«Примітно, що радянський закон встановлює обов’язок для республіканських і місцевих державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ та організацій створювати «всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею». Законопроект Ківалова—Колесніченка такого обов’язку не передбачає», — додав він.
Окрім того, зазначає експерт, у тексті закону про основи державної мовної політики, російська мова згадується дев'ять разів, тоді як інші мови національних меншин України — лише по одному разу — коли наводиться їх перелік.
«Незважаючи на загальні декларації про турботу про інтереси всіх національних меншин, апологети мовного проекту дійсно стурбовані підвищенням статусу однієї такої мови – російської. Інші мови національних меншин йдуть, як кажуть, паровозиком – на додаток», –стверджує Микола Мельник у своїй статті для ZN.UA.
