Історичні пам’ятки головного міста Волині подекуди бувають закриті або спотворені хаотичною його забудовою.
Пишаючись архітектурними шедеврами, керівництво обласного центру нічого не робить, щоб жителі міста та його гості могли насолоджуватися їх красою з різних точок (ракурсів), а не лише з однієї — фасадної.
Замок Любарта в Луцьку — переможець конкурсу «7 архітектурних чудес України». Зображення його В’їзної вежі стало не лише своєрідним символом Волині, а й прикрашає 200-гривневу банкноту.
Вишуканими формами мурів і веж стародавньої фортеці захоплюються всі, хто їх бачив. Проте в усій красі понад 700-літню фортифікаційну споруду можна побачити лише з однієї точки — із Замкової площі.
Тим часом старожили міста пригадують, що найефектніше замок проглядався з Базиліанського (Братського) мосту над Глушцем.
Мосту, як і протоки річки Стир — Глушця, уже немає: засипали землею, прикатали асфальтом. Проте лишилося місце, де вони були. Щоправда, звідтіля замку вже не побачиш: закривають дерева невеликого скверу. Якщо ж пройти вперед і обминути їх, то побачиш лише верхівки веж, затулені спорудами Центрального ринку.
Притулити під мури замку ці архітектурні потвори могла лише бідна на фантазію людина. Витурити ж ринок з цієї зручної для торгівлі місцини тепер майже неможливо. Понад те, ринок дедалі розростається. Здається, дай дозвіл, і сучасні купці опанують і замковою площею, і самим замком.
А тим часом, якби знести принаймні арку над ринковими воротами та різноманітні ятки біля них, замок проглядався б з вулиці Ковельської значно краще. А там би можна і базар почати потихеньку згортати. Адже є в Луцьку Новий ринок, який майже порожній.
З півночі ринок теж закриває огляд на замок. Хоч скільки ходи між його контейнерами, нічого путнього не побачиш. Спробував зробити знімок зі східного боку — від парку і річки Стир. Але тих чудових краєвидів, які залюбки малюють місцеві художники, не побачив. У кадр так і лізли різноманітні напівзруйновані будки, хліви, поламані паркани і примітивні вуличні вбиральні. Сучасні ж малярі їх просто не бачать.
З південного заходу до замкових мурів притулилося кілька розвалюх на вулиці Плитниця. Та не лише через ці руїни замок майже не видно, а й через густі зарості здичавілих садків коло них. Сокира тут аж проситься в руки. А яким би гарним видавався звідсіля замок, видно хоча б із знімку, зробленого мною із залишків оборонного рову, що за рестораном «Корона Вітовта».
Неподалік замку розташована ще одна пам’ятка архітектури, споруджена в першій половині XVІІ століття за проектом відомого італійського зодчого Джакомо Бріано, — кафедральний костел Святих Петра і Павла. Тим, хто не встиг сфотографувати до 2012 року вишуканий за красою його фасад, вже не вдасться це зробити. Єдине місце, звідкіля він проглядався повністю, тепер огороджено, там невдовзі розпочнуть споруджувати чи то житловий будинок, чи офіс якоїсь із фірм.
Проти цього протестували шанувальники історії Луцька, духовенство Луцької дієцезії римо-католицької церкви. Однак до їх голосу поки що ніхто не прислухався. Мало того, майбутня новобудова розташована поруч із будинком, де наприкінці ХІХ століття жила Леся Українка. То чому б тут не розбити сквер, не встановити в ньому пам’ятник батьку геніальної поетеси Петру Косачу (пам’ятник самій Лесі та її матері в Луцьку вже є), який був шанованим громадянином тогочасного Луцька і чимало зробив, щоб оспівувачка «досвітніх вогнів» могла творити?!
Костел унікальний ще й тим, що був часткою оборонної системи старого Луцька, а його західна стіна — продовженням мурів так званого Окольного замку. На жаль, ця унікальна стіна теж закрита для об’єктивів фото- і відеокамер. Справу тут теж можна поправити, вирубавши з-попід стіни малоцінні дерева, розібравши різноманітні самоправно збудовані хлівчики.
Щодо самого Окольного замку, то з восьми його веж збереглася лише вежа Чарторийських і півтора десятки метрів мурованої замкової стіни з унікальним орнаментом на ній. І саму вежу, і фортечну стіну теж не можна як слід роздивитися і сфотографувати через ті само малоцінні дерева та хліви. Подвір’я біля цих пам’яток перебувають у такому занедбаному стані, що сюди навіть соромно привести гостей з інших міст.
Міська рада цього року вчинила першу спробу навести елементарний порядок біля вежі Чарторийських, але єдина акція ситуацію не виправила. До того ж вивезенням сміття усьому не зарадиш: рештки стіни Окольного замку можуть будь-якої миті рухнути і ми втратимо ще одну цікаву пам’ятку нашої минувшини.
Керівники області і міста люблять показувати своїм гостям замок Любарта, костел та інші пам’ятки старовини. Цікаво, як би вони почувалися, коли б гості забажали, наприклад, обійти довкруги замок чи оглянути вежу Чарторийських, або заглянути у двір костелу?
В міській раді обласного центру люблять повторювати: «Луцьк — європейське місто». Географічно — так, а ось стосовно своєї старовини...
Микола Якименко, «Голос України»
