Винахідник з Харкова вирішив проблему утилізації пакувальних матеріалів, над якою б'ються вчені із США, Німеччини, Японії і Фінляндії, повідомляє "Сегодня.
«Ідею, як не дивно, мені подарували смітники. Я проїжджав в районі міського полігону твердих побутових відходів. І він весь був завалений пластиковими упаковками, поліетиленовими пакетами. Так можна ж перетворити всю країну на смітник! Поліетилен і взагалі термопластика при всіх їх перевагах мають загальний недолік — вони практично не розкладаються в природних умовах, а якщо примусово це робити — спалювати, це викид в атмосферу отруйних сполук. Ще один важливий фактор — поліетилен роблять з нафти, невідновлюваної сировини, тобто рано чи пізно його просто не буде з чого робити», — розповів співробітник лабораторії генетики, біотехнологій і якості біосировини інституту рослинництва ім. Юр'єва Сергій Тимчук. На створення біорозкладаної плівки пішло близько 15 років.
«Перше, що мені прийшло в голову — це культурні рослини, які є основним джерелом нашого харчового раціону. Потрібен був плівкоутворювач, найбільше підходив крохмаль, його видобувають з пшениці, жита, кукурудзи. Виявилося, для плівки найбільше підходить крохмаль, здобутий з останньої культури», — говорить учений. Однак з першої спроби створення плівки успіхом не увінчалося — плівка була неміцною, швидко рвалася. «Звичайний крохмаль не підходив. Він складається з двох складових: амілози і амілопектину в співвідношенні 25% на 75% відповідно. Ми встановили — для плівки потрібно створити крохмаль, де амілоза займатиме як мінімум 50, а краще 60%», — пояснює Тимчук. За допомогою їстівної плівки, можна, наприклад, збільшити термін придатності хліба з декількох днів до місяця. «У нас зазвичай буханець хліба може зберігатися 1-2 дні, і далі ми пускаємо його на сухарі. Якщо ж на хліб напилити нашу плівку, то він залишається свіжим до 4 тижнів. Його навіть можна їсти, не знімаючи плівку», — додає винахідник. З цього ж крохмалю можна зробити піддон, аналогічний тим, у яких зараз в супермаркетах продаються супові набори.
«Берете піддон і разом із м'ясом кидаєте у воду — вже за кілька хвилин від піддону не залишиться і сліду, а відвар вийде чудовим», — запевняє Сергій Тимчук. Учений також зазначив, що біоперероблюваніпакувальні матеріали не змінюють смак їжі, у них взагалі немає смакових якостей. А якщо плівку просто викинути, то за 4 тижні від неї не залишиться і сліду — вона розкладається в природному середовищі. Проте, говорити про масове виробництво такої плівки рано — підприємцям дешевше робити звичайний поліетилен.
«Виробництва поліетилену вже існують, плівки — ні. І їх створення вимагає великих фінансових вливань. А нашим бізнесменам цікава лише негайна вигода», — вважає Тимчук. За словами винахідника, єдиний шанс почати масово виробляти біоперероблювану упаковку — зобов'язати впроваджувати її на урядовому рівні.
