Молоді режисери в українському театрі — персони ледь не ефемерні. Чи не всі, хто зараз випускає вистави, люди середнього або й старшого вiку. А де ж випускники режисерських факультетів? У відповідь на це запитання знизували плечима як їхні вчорашні педагоги, так і старші колеги. Минулого року ця ситуація бодай трішки прояснилася. З нагоди ювілею Леся Курбаса у Білій Церкві наприкінці квітня пройшов фестиваль молодої режисури, на якому були презентовані 13 вистав, поставлених на сценічних майданчиках Білої Церкви, Вінниці, Києва, Луцька, Сімферополя та Харкова режисерами віком до 33 років. Тоді зі сцени театру імені Саксаганського лунали урочисті обіцянки як від влади, так і від організаторів, що цей фестиваль стане постійним. Сьогодні минулорічна впевненість виглядає вже не так переконливо...
— Організаційні питання фестивалю у нас поки що не вирішені, — зізнається директор Центру Курбаса Ганна Веселовська, — хоча в цьому році ми намагаємося об’єднати сили Центру Курбаса, Молодого театру. А Білоцерківський театр імені Саксаганського відмовився підтримувати нас як партнер. Таким чином, якщо ідея буде реалізована, фестиваль молодої режисури проходитиме в Києві, а частина невеликих експериментальних вистав може бути показана в нашому Центрі. Але це тільки проект, підтвердженого фінансування ми ще не маємо. Втім, приємно, що коли в минулому році ставлення до нового фестивалю було дуже обережне, то цього року молоді режисери вже самі телефонують і питають, чи ми приймаємо заявки. Очевидно, що з’явився інтерес і усвідомлення того, що цей фестиваль для України справді важливий. Цей форум допоможе нам також підготувати шоу–кейс молодої української режисури для Гогольфесту за домовленістю з його організаторами. Ми сподіваємося, що цього року повноцінний Гогольфест таки відбудеться і на ньому молодим режисерам буде відведена окрема територія. На нього можна буде запросити закордонних фахівців, які подивляться, що у нас відбувається. Тобто фестиваль молодої режисури ми плануємо як акцію, що матиме реальне продовження та міжнародний резонанс.
— Чи підтримує вас матеріально Міністерство культури?
— Днями ми звернулися до міністерства по офіційну підтримку, але поки що відповіді немає. Оскільки цей фестиваль розпочинався як регіональний, то він, будучи фактично всеукраїнським за своїм змістовним наповненням, такого статусу не має. Сподіваємося, що нас підтримає Київська міська адміністрація, зокрема Головне управління культури, бо усних домовленостей ми вже досягли. Нам би дуже хотілося, щоб обіцянки влади були втілені у життя, тим більше що бюджет фестивалю не є великим — це робочий форум, сюди не запрошують дорогі колективи. На цей фестиваль за свій власний рахунок приїздять невеликі акторські колективи, й потрібні гроші на їхнє поселення та адміністративні витрати, майстер–класи, «круглі столи» — все це організовується співробітниками Центру Курбаса. І Молодий театр та Центр ім. Леся Курбаса готові надати свої сценічні майданчики безкоштовно. Тобто тут театри фактично виступають спонсорами.
— Сьогодні можна говорити про те, що минулорічний фестиваль був не лише таким собі тестом профпридатності молодих, а й мав справді вагомі результати?
— Безумовно. Більшість із тих, хто брав участь у фестивалі, отримала запрошення на постановку від провідних театрів — це і Антон Романов, і Стас Жирков, і Тамара Трунова, і Павло Юров, і Ігор Матієв... Декого з них запросив до співпраці Центр Курбаса. Тобто їхні імена вже прозвучали. Це направду фестиваль, який дає перспективу молоді.
— Чи не задовго триває процес погодження фінансування? Адже може трапитися так, що фестиваль, умовно кажучи, розпочинається завтра, а фінансування — лише на рівні обіцянок?
— Насправді і минулого року фінансової картини фестивалю у цей час ми ще не бачили. Працюємо на випередження, адміністративні витрати беремо на себе... Мені здається, це справді благородна справа, і, за великим рахунком, достатньо одного хорошого спонсора. Цей фестиваль важливий, насамперед, тому, що коли ми сьогодні не будемо опікуватися молодими режисерами, то завтра нікому буде ставити вистави у більшості театрів. І театри продукуватимуть спектаклі, які не цікаві глядачеві, які не мають гідного художнього рівня та суспільного звучання. Я б тут провела паралель зі школою. Якщо не буде шкіл — виросте покоління безграмотних людей.
