chrome firefox opera safari iexplorer

Негативний вплив сепаратизму і чи можна обійтися без нього

20 лютого 2013 о 10:41

Оскільки Україна є унітарною державою і вважати будь-які прояви чи щонайменші спроби сепаратизму на території нашої держави було б чимось неймовірним, радше б мовити, незбагненним, то слід зауважити, що це зовсім не так.

На ІІ курсі мого навчання в Чехії на факультеті соціології, усі студенти нашого університету, як представники українських меншин в Чеській Республіці, вирішили відвідати відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченку за участі тодішнього президента В.Ющенка, який з ескортом навідався до Праги, аби урочисто, з метою прокламації України, «привідкрити» подальший пам’ятник Тарасу Григоровичу за кордоном.

Прийшов я тоді до на цей урочистий захід, як і належить пересічному українцю у вишиваній сорочці (хоча решта студентів нашого університету дивувались, навіщо я оце взагалі вдягнув на себе вишивану сорочку ). Дивлюсь, роззираюсь довкола себе. Повсюди українська символіка- синьо-жовті прапори, вишивані сорочки, ще й червоно-чорний стяг націоналістів і шеврони КУН (я сам не націоналіст та націоналісти потому за мною заступилися, а чому- читайте далі). Аж раптом дивлюсь — російський прапор. І не один. І їх стає все більше й більше. Та що ж це таке, думаю собі. Я людина солідарна. Але росіяни тут, на відкритті пам’ятника Шевченка. Прямо таки кажучи, нонсенс.

Підійшов я ближче до одного з них (а народу- тьма, нікуди й обернутись, бо то ще й чехи, бачте, захотіли побачити живого українського президента) та й запитую: звідки він. А той мені й каже: Підкарпатська Русь. А ти ж тоді хто, вкотре запитую, — русин. А я — кажу — українець. «А що то оце в тебе за прапор біло-синьо-червоний, як у Росії? У вас, жителів закарпатської області, символіка ж бурого ведмедя на тлі синьо-жовтих стрічок», — запитую.Чую у відповідь: «Я ж кажу, я не закарпатець, я русин».

Взлився я на нього та вже гостро: то ти й України, як своєї держави, бачу, не визнаєш. Вкотре відповідь: Не визнаю. А я й вирішив сказати свої йому останні слова та й іти геть, в натовп поміж українців: «Шевченко визнавав українців, писав про українців і любив українців, і то було написане не на закарпатському діалекті. Не подобається тобі українське, то нащо тобі вшаноновувати українського поета та художника?».

Хай мене Бог милує.Тут таке почалося. Він наче озвірів (хоча й були такі закарпатці, які вважали себе українцями і казали мені не звертати на таких, як він, уваги). Я ще довго йому розповідав та пояснював (бо він про свою самопроголошену та переслідувану СБУ, до речі, тому то вони й повтікали за кордон, так би мовити, республіку сам нічого не знав), що під час проголошення незалежності Підкарпатської Русі в 1939 році в стінах парламенту правління А.Волошина звучав гімн України під вивішеними на стінах парламенту синьо-жовтими прапорами доти, доки в мене були сили та терпіння.

Вже й націоналісти підключись на захист Української державності (та їм і не дивно). Ще якісь діди у вишиваних сорочках казали, що вони від товариства «Родина» в Празі, заставали за мною. І ніякого результату. А Ющенко й уваги не звернув. Добре,що хоча б про консолідацію Українського народу згадав під час своєї декламації, а то ми, «вишиванці», вже думали, що з нічим підемо від Шевченка.

Будемо сподіватись, що такі випадки, як цей, поодинокі, а українців та українок у вишиваних сорочках — якнайбільше...

Павлів Олег, студент соціології Університету Драгоманова в м. Прага 

Розділи: Думка читачів

2 травня

Інші дати
Народився Микола Вілінський
(1888, м. Голта, Херсонська область – 1956) – український композитор, педагог. Автор симфонічних сюїт, кантат, вокально-хорових обробок українських, російських і молдавських народних пісень, романсів, камерно-інструментальних творів, а також ряду теоретичних робіт і статей. Вважається засновником баладного жанру в український фортепіанній музиці.
«Микола Миколайович Вілінський був прекрасним музикантом і прекрасною людиною. На всіх його творах лежить печать справжнього таланту і всі вони показують тонкий смак і велику професійну майстерність автора.» (Борис Лятошинський)
Розгорнути
Народився Володимир Лучицький
(1877, м. Київ – 1949) - український геолог, петрограф. Велике значення мають його роботи з вивчення Українського кристалічного щита, Криму. Відкрив родовищ графітів, каолінів. Склав гідрогеологічні та геологічні карти України.
Розгорнути