chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні в українському прокаті стартує довгоочікуваний фільм «Хічкок»

21 лютого 2013 о 12:14

За спиною кожного успішного чоловіка стоїть розумна жінка. Підтвердження цих слів Коко Шанель кожен із нас зустрічав неодноразово — у житті, в історії, в книгах... Нова картина Саші Джервасі «Хічкок» у цьому контексті звучить особливо виразно, цю теорему по відношенню до своєї дружини Альми у муках і терзаннях доводить сам Альфред Хічкок. Генію, якому аплодували мільйони і який протягом своєї кар’єри неабияк збагатив Голлівуд, це зізнання далося нелегко.

Зрозуміти свою душу і душі своїх героїв — таке завдання перед паном Альфредом поставив режисер байопика «Хічкок». Для досвідченого Ентоні Хопкінса, в професійному активі якого — сам серійний убивця–каннібал Ганнібал Лектор («Мовчання ягнят», «Ганнібал», «Червоний дракон»), це завдання навряд чи видалося занадто складним. Але додатковою перешкодою — а може, й головною — на шляху до цього образу стала любовна складова сюжету. Адже режисерові, який, за логікою, мав знати самого себе як облупленого, у фіналі доводиться визнати, що за самого себе, свій успіх і свої досягнення він має дякувати дружині Альмі (Хелен Міррен)...

Події фільму розгортаються у 1959 році. Успішному Альфреду Хічкоку, який воліє, щоб його називали просто Хічем, шістдесят. Один не надто чемний папараці запитав його, а чи не краще завершити кар’єру просто зараз, на піку слави? «Я що, такий старий?» — запитує Хiч у дружини. «Ти справжня реліквія», — дипломатично відповідає вона. Аби довести собі і всім, що пороху в порохівницях ще предостатньо, Хіч оголошує про початок зйомок фільму «Психо». Кінокомпанія до цієї ідеї ставиться не надто прихильно, тому він вирішує знімати за свої гроші й закладає власний будинок. Хіч, підбадьорений дружиною, демон­струє фантастичні здібності стратега: він не лише збирає прекрасну команду, а й дає завдання помічникам викупити всі примірники «Психо» із книгарень, щоб про фінал цієї жахливої історії глядачі могли дізнатися тільки у кінотеатрах. Він повністю захоплений роботою, але починає помічати, що дружина не належить йому цілком і повністю — замість того, щоб забезпечувати комфортне життя, вона кудись їздить, пише якийсь сценарій зі своїм товаришем, бо їй, виявляється, також потрібне самоствердження... Хіча це просто вибиває із колії — він дійшов до того, що збирає у ванні пісок, аби продемонструвати його дружині як доказ її нечесності... Але врешті–решт, коли картина провалюється на обговоренні художньої ради, саме Альма бере справу у свої руки і ставить у цій історії переконливий, тріумфальний знак оклику. Перебувати в тіні слави свого чоловіка — їй до цього не звикати. Ось тільки цього разу Альфреду доведеться вивести свою Альму перед телекамери і освідчитися їй у коханні.

...Картина завершується бажанням Хічкока знайти новий матеріал для нового фільму. І коли він клопочеться з цього приводу — на задньому плані глядач бачить його вірну Альму. Вона накриває на стіл. І хто тепер скаже, що у світі кінематографа цей цілком буденний процес важить менше, ніж мозкові й емоційні атаки геніїв режисури...

4 липня

Інші дати
Данило Демуцький 
1893 –  класик українського і світового кіно, кінооператор і фотограф. Кінооператор О. Довженка («Арсенал», «Земля»), Б. Барнета і І. Савченко. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1954). Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1954). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1952). Жертва сталінських репресій.
 
Розгорнути
Юліан Панькевич 
1863 – український графік, релігійний живописець (іконостаси, картини «Ісус Христос», «Богородиця», «Сільська Мадонна»), автор єдиного портрета І. Франка, зробленого з натури, ілюстрацій до поетичної антології «Акорди», «Слова о полку Ігоревім», творів Г. Хоткевича, С. Руданського, Я. Щоголіва. Учитель М. Бойчука.
Розгорнути
Народився Петро Панч (Панченко)
український письменник, член групи «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Автор книг: «Гомоніла Україна», «Син Таращанського полку», «Білий вовк», «Три копійки» та ін. Офіцер Армії УНР.
«Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла.» (Тарас Шевченко).
Розгорнути