23 квітня у львівській галереї ІконАрт, що на вулиці Вірменській, 26, відкрили виставку ювелірних прикрас Любарта Ліщинського та Слави Салюк-Ліщинської.
На виставці представлено до двох десятків батькових нашийників, стільки ж ювелірних прикрас робіт його доньки, пише Gazeta.ua.
Покійний художник, реставратор Любарт Ліщинський експериментував з дизайном жіночих нашийних прикрас. Жив Нью-Йорку та Львові. Використовував матеріали різних часів та країн світу. Найбільше виготовляв згард. Це жіночі гуцульські нашийники.
Нашийники-зґарди авторства Любарта Ліщинського зберігаються у колекціях США, Франції, Австралії та України. У 2002 році експонувалися у Національному музеї у Львові на спільній виставці з малярськими роботами його батька Омеляна Ліщинського.
Свої перші нашийники Слава створювала у 1998 році спільно зі своїм батьком.
«Використовую елементи з Індії, Латинської Америки, Афганістану чи Ефіопії. Залізні африканські, гуцульські хрести виливаю із металу сама. Поєдную корали, дукати, слонову кістку, баламути, скло, дзвіночки, бісер, бурштин. Багато елементів прикрас купую за кордоном, замовляю через інтернет. Мої та батькові вироби купують жінки різного достатку та стилю», — каже Слава Салюк.
Давні гуцульські прикраси-згарди складалися із кількох низок дисків чи хрестів. Популярними були нашийники із червоних великих коралів, які привозили із Італії та Франції. Вважалося, що цей колір надавав магічного захисту жінці, яка носить такі коралі.
У святковому костюмі заможних гуцулок 17-18 століття могло бути до кількох десятків кілограмів прикрас на шиї. Це коралове намисто у кілька рядів, скляні пацьорки, срібняки та широкі смужки із бісеру. У 19 -20 столітті на Гуцульщині були популярними шелести — намисто із металевих дзвіночків.
