Світовий геній Іван Марчук святкує свій 77-й день народження

Сьогодні талановитий український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка Іван Марчук святкує своє 77-ліття.

Іван Марчук – єдиний українець, який потрапив до всесвітнього списку сотні геніїв сучасності, що був складений консалтинговою компанією Creators Synectics. У 2007 році потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета «The Daily Telegraph».

Провівши понад двадцять персональних виставок у всьому світі, сьогодні він і далі дивує мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії. Йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. І це все на противагу минулим гонінням та переслідуванням у власній державі – Україні.

Свого часу перебував 12 років закордоном, а сьогодні художник живе і працює в Києві. Не зважаючи на світову авторитетність, Україна й досі не вшанувала свого героя: вже кілька років ведуться розмови про створення музею Марчука. За його словами, все впирається в гроші та землю, адже спочатку музей мав знаходитися на Андріївському узвозі, а це досить «дороге» місце.

Авторський доробок художника сьогодні порахувати нереально, адже через численні подорожі та переїзди багато картин розгубилося. Сам Іван Степанович каже так: «не знаю, я не рахував. Я наплодив багацько, понад три з половиною тисячі картин, біля двох тисяч посіяно по світу, і ніхто їх уже не позбирає».

Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанизму», це — назва, яку митець жартома дав своєму стилю. Вiд слiв «плести», «пльонтати»: картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток.

Стиль майстра справдi не пiддається жодним хитромудрим класифiкацiям. Належнiсть свою до будь-якої з них вiн вiдкидає. Бо є у нього все: пейзажi, портрети, наїв, «ню», щось взагалi казкове… Грандiозний цикл абстрактних робiт… Усе це неможливо сплутати з роботами iнших митцiв — принаймнi в нашiй галактицi...

Тернистий шлях відомого українця навчив не лише виживати, а й творити в будь-яких умовах. Так, в дитинстві, за відсутності будь-яких олівців, пензлів та ручок, Іван Марчук малював стеблами рослин та усім, що потрапляло під руку. Сьогодні він є визнаний світом майстер.

Про свою геніальність художник говорити не любить: «Кожен художник вважає себе генієм, але я ніколи про це не говорив. Мені це приємно… Моє життя було дуже тернистим, але попри все я стільки напрацював і скажу без особливою скромності, та й при чім тут скромність, – що коли мене вже не буде на цім світі, то навіть ті, хто мене зовсім не шанує зараз, почнуть вибирати, вивчати того чи іншого Марчука, захищати дисертації. Будуть працювати так, як і над Шевченком працювали».

Сьогодні творчість Івана Степановича – це десять різних «Марчуків», які пройшли різний життєвий та творчий шлях і отримали кожен свій досвід. «Десятого Марчука» було презентовано всього рік тому в столичному Українському домі.

Наступниками своєї роботи художник бачить лише жінок. З ними йому працюється і легше, і приємніше. Оскільки доля так і не звела пана Івана з тією єдиною музою, він ще й досі в пошуках. Про нащадків йому говорити важко, каже «що жоден митець так і не знає, скільки у нього по світу дітей бігає».

За роботою Івану Марчуку не доводиться відпочивати, оскільки працює він 365 днів у році.

«Я не хочу працювати, але я знаю, що я повинен працювати. Хочу бачити багато і дуже багато картин, і саме тих, які я зроблю. Я дивлюся всі картини по всьому світу і надивився їх, але я роблю, так як я роблю. Кожен митець любить свої картини, як і кожна жінка любить своїх дітей. Так само я оці картини свої дуже люблю. І хочу мати їх дуже багато. Не тому, що я гонюся за кількістю, а тому що мені сумно, як нема картин. Мені сумно, як за тиждень я не намалював свою картину, і тому я працюю. Хочу я, не хочу я...», — резюмує художник.