chrome firefox opera safari iexplorer

Російська ніколи не стане державною в Україні

05 червня 2013 о 13:38

Японське видання «Modern Tokyo Times» надрукувало статтю «Російська як друга державна мова в Україні». У ньому м'яко, але наполегливо нав'язується думка про те, що російську мову треба обов'язково зробити другою державною мовою. Це, мовляв, потрібно для досягнення національного консенсусу. Автор пропонує до сміху просту формулу: всі україномовні громадяни беруть на себе зобов'язання вивчити російську, а російськомовні — українську. І тоді в суспільстві запанує мир і злагода.

Якби все вирішувалося так просто, то і проблем у людей не було б. Але вони були, є і будуть завжди. Бо «простота — страшнее воровства», стверджує російське прислів'я. На практиці практично всі україномовні громадяни російською володіють. А от чимало російськомовних навідріз відмовляються опановувати українською, вона ж «бандерівська».

Нам часто ставлять у приклад Канаду і Бельгію, де дві державні мови, чи Швейцарію, де їх аж три. Але будь-яке порівняння некоректне, говорили ще давні римляни. До того ж, канадської, бельгійської чи швейцарської мов у природі не існує. У переважній більшості розвинених країн є одна державна мова, яку держава захищає і розвиває. По-друге, в Україні зовсім інше становище: мова титульної нації, що складає 78% населення, віками утискувалася й не мала умов для вільного та повноцінного розвитку. Більше того — і за царату, і за більшовиків проводилася політика насильницької русифікації українців. Був лише невеликий проміжок національного відродження у 1920—1930-х роках, яке припинили репресії і геноцид українців. Віктор Федорович несподівано відповів: «Вивчайте українську, це буде нормально. Вивчайте інші іноземні мови. Ми живемо на українській землі, і ми повинні поважати і шанувати її».

Японці, що про нас написали, слабко знають нашу історію, а ще гірше — сучасну політику. Пригадую, як невдовзі після прийняття сумнозвісного мовного закону Ківалова-Колісниченка президента Віктора Януковича на зустрічі з громадянами запитали, коли російська мова стане державною. Віктор Федорович несподівано відповів: «Вивчайте українську, це буде нормально. Вивчайте інші іноземні мови. Ми живемо на українській землі, і ми повинні поважати і шанувати її».

А лідер фракції Партії регіонів Олександр Ефремов пішов ще далі. Він заявив, що російська мова поки що не може отримати статус державної через відсутність необхідного рівня підтримки в українському парламенті. «У нас немає в парламенті 300 голосів, які були б віддані за підтримку даного законопроекту. І лише у зв'язку з цим це питання не вирішується», — зауважив він.

Ці заяви дуже красномовні. Вони свідчить про те, що «регіонали» і не збираються робити російську державною. І не тому, що вони раптом стали патріотами. Просто це питання у них, як у шулерів п'ятий туз у рукаві. Доки воно стоїть на порядку дня, його можна використовувати для маніпулювання свідомістю громадян. Якщо воно зникне, то більше нічого «регіонали» не зможуть обіцяти виборцям. Перед кожними виборами вони знову використовуватимуть мовне питання як червону ганчірку для електорату.

Олекcандр Гунькоgazeta.ua

Розділи: Суспільство

15 серпня

Інші дати
Володимир Беклемішев
1861 –  російський та український скульптор, педагог, автор пам’ятників Т. Шевченку, П. Чайковскому та ін.
Розгорнути
Народився Григорій Ґалаґан
(1819, с.Сокиринці, Чернігівська область - 1888) — громадський діяч, українофіл, меценат, представник відомого козацько-старшинсько роду Ґалаґанів. У родовій садибі в Сокиринцях створив своєрідний центр українського культурно-господарського руху. Засновник Прилуцької чоловічої та жіночої гімназій, ремісничих училищ, колегії Павла Галагана у Києві, що стала одним із провідних навчальних закладів того часу.
“Пройдімося просторим садибним парком: його прикрашають альтанки, павільйони, мавзолеї, мости. Увійдімо в будинок: його зали заповнені старовинними предметами меблів, портретами, зброєю; вітрини переповнені фарфором, сріблом. …За всієї маси мистецьких скарбів, якими володіють Сокиринці, вони зберігаються, одначе, в ідеальному порядку. Будинок, парк, усі колекції, все має на собі відбиток турботливого — більше! любовного ставлення до старовини рідної й мистецької. От якби так зберігалося багато наших маєтків, що гинуть у глушині…”. (Георгій Лукомський про садибу Георгія Галагана в Сокиринцях)
Розгорнути