Її бачать усі, але всередині пощастило бути лише одиницям.

385 метрів заввишки — вона найвища в Україні та 9-та у світі. Вся вежа зварена без єдиного болта й заклепки. Вона втричі легша та на 61 метр вища за творіння Ейфеля. Сьогодні їй — 40 років.

Цілодобово головна телевежа країни забезпечує мовлення майже півсотні телеканалів та кілька десятків радіо. Але працює тут тільки 24 людини. Коли маєш роботу на висоті 200 метрів, головне – надійний ліфт.

«Я зараз викликаю – прибуде протягом 20 секунд. Знизу нагору підніматися – 50-55 секунд. Має можливість виходу у відкритий простір в 11-ти місцях», — розповідає директор Київської філії концерну РРТ Юрій Шварц.

У ліфті закладає вуха, як у літаку. Він у 4 рази швидший за звичайні. Є й аварійні сходи – ними до середини вежі підніматися 50 хвилин. Нагорі є дві великі платформи — на висоті 80 та 200 метрів. Тут – найвищі робочі місця в Україні.

Далі – потужні передавачі силою в мільйони мікрохвильових пічок. Сюди потрапляють лише одиниці, а видно звідси на 100 кілометрів. Це останній майданчик перед самою вершиною вежі. При сильному вітрі тут краще триматися за щось рукою, адже вершина може колихатися на 6 метрів.

В грозу сюди взагалі заборонено виходити, адже 80% усіх блискавок над столицею влучає саме в телевежу. Від їхньої сили земля навколо просто закипає. А в адміністративних будівлях плавляться розетки. Та місцеві працівники не бояться ані грози, ані вітру. Бо вежа – це найбільший громовідвід.

Юрій Клочков – тут справжній старожил. На роботі – у домашніх тапках. Адже чистота всюди ідеальна – всю пилюку видувають спеціальними вентиляторами. Чоловік працює тут уже 33 роки. Часто на нічних змінах ставав першим українцем, який дізнавався про найважливіші у світі події. А у 80-х навіть крадькома записував на магнітофон європейські футбольні матчі для Валерія Лобановського.

Сьогодні тут – найсучасніше у світі обладнання, каже директор концерну РРТ, до якого входить телевежа. Щороку тут працюють над повним переходом до цифрового мовлення 2015-го. І запевняють – готові хоч сьогодні.

«Воно вже є, тільки люди повинні придбати телевізори, які дозволяють приймати цей сигнал. По всій Україні було впроваджено 32 ефірних телеканали цифрових. І це непоганий успіх в цілому по Європі, бо таких масштабних проектів за такий час в Європі не впроваджувалось», — пишається виконувач обов’язків генерального директора концерну РРТ Костянтин Захаренко.

І сьогодні, через 40 років, Київська телевежа і досі потрібна не менше, ніж 73-го. Тут мріють не лише про телебачення і радіо, а й швидкісний Інтернет, який її передавачі зможуть давати всій столиці.