Премії імені Василя Симоненка з різним підтекстом

Видатному українському поету, журналісту, шістдесятнику Василю Симоненку 8 січня 2014 року мало б виповнитися 78 літ. Та він пішов із життя ще 13 грудня 1963 року, невдовзі після жорстокого побиття кадебістами на залізничній станції у місті Смілі. Його вважають «своїм» у Лубенському районі на Полтавщині, де він народився і виріс, у столиці, де під час навчання на факультеті журналістики Київського університету почав писати вірші, у Черкасах, де працював газетярем і знайшов свій вічний спочинок. З нагоди вшанування пам’яті Василя Симоненка у ці дні відбулося чимало заходів.

Делегація творчої інтелігенції міста Лубни побувала у селі Біївці, де поклала квіти до пам’ятника поету та відвідала хату-музей В.Симоненка у місцевій початковій школі. Заходи на честь дня народження свого земляка Василя Симоненка були влаштовані також у Тараднинцівська школі, де є свій музей поета. У Черкасах 8 січня відбулося покладання квітів до пам’ятника В.Симоненку та до його могили. Цього ж дня у Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка пройшов вечір ушанування пам’яті Василя Симоненка. Він розпочався із прослуховування запису голосу Василя Симоненка та його найвідомішого вірша «Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні». Отак і по смерті поет звертається до українців із вічності, він такий само молодий, яким його пам’ятають Черкаси.

У рамках святкування відбулася і церемонія вручення обласної літературної премії імені Василя Симоненка. Вона була започаткована у 1993 році облдержадміністрацією й обласної радою для відзначення талановитих літераторів. У цьому році перемогу отримав Юрій Тупицький за роман «Заговорений: хроніка одного життя». Це перший роман автора, досі він писав здебільшого поезію. Відповідаючи на привітання, Юрій Тупицькийпроцитував слова Симоненка «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» і звернувся до Черкаської міської ради з проханням, щоб на в’їзді до Черкас цю пророчу фразу було написано золотими літерами. Адже такий заповіт залишив незламний український патріот нащадкам. Присутній на урочистостях в. о. міського голови Віктор Білоусов пообіцяв донести це прохання лауреата обласної літературної премії імені Василя Симоненка до депутатів міської ради.

Але це не єдина Симоненківська премія, адже існує ще й альтернативна всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка. Вона встановлена Черкаською обласною письменницькою організацією спільно з Національною спілкою письменників України за підтримки Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г.Шевченка та Ліги українських меценатів з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, популяризації його імені й творчості, для заохочення професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків у галузі літератури, до написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на побудову незалежної демократичної України.

Установлена ця премія на знак протесту проти репресій місцевої влади щодо конкурсної комісії. Справа в тім, що керівництво області вкрай агресивно сприйняло той факт, що позаминулого року конкурсна комісія літературної премії імені Василя Симоненка визнала найдостойнішим письменником координатора Ради опозиційних сил Черкащини, по суті, головного політичного опонента губернатора Сергія Тулуба – Леоніда Даценка. Коли в кабінетах ОДА стало відомо про це рішення комісії, влада спробувала натиснути на письменників та літературознавців, що складали більшість комісії, однак марно. Премію Даценку вручили, хоч уперше за історію її існування на церемонію не прийшов ані губернатор, ані голова обласної ради, ані мер Черкас. А вже за якийсь місяць обласна рада вирішила перекроїти склад конкурсної комісії та умови нагородження. Само собою зрозуміло, що від попереднього професійного складу залишилось всього кілька осіб, та й ті відмовились від такої «почесної» участі, коли побачили, що роль поціновувачів художньої якості творів влада поклала на чиновників.

Цьогоріч альтернативну письменницьку Симоненківську премію присуджено у номінації «За кращу першу поетичну збірку» черкащанці Олені Железняк. Перемогу їй принесла збірка віршів “Шукаючи ключі до світла”. В номінації «За кращий художній твір» конкурсна комісія відзначила киянина Олександр Климчука за книги прози «Я єсьм…» (Іван Марчук) та «Факторія Завойка».

Ще одна щорічна Симоненківська премія заснована у 2000 році Лубенською районною радою Вона присуджується письменникам, літераторам, науковцям, працівникам освіти й культури, журналістам, митцям за кращі літературно-мистецькі твори, які утверджують ідеали гуманізму, духовні цінності українського народу, відстоюють права людини і є вагомим внеском у соціально-культурне відродження Української держави. Цього року в номінації «Література й публіцистика» перемогу здобула письменниця Раїса Плотникова за книгу поезій «Без фіранок», а у номінації «Мистецтво і монументальна скульптура» — Володимир Семенюта за цикл полотен краєвидів Лубенщини. Вручення дипломів переможцям відбулося 8 січня в рамках районного свята «Виростеш ти, сину» у музеї імені Василя Симоненка у Тарандинцівській школі.

Свою Симоненківську премію заснували рік тому й журналісти Лубенського медіа-клубу. 14 грудня 2013 року, в День пам’яті Василя Симоненка, було оприлюдннено ім’я першого лауреата. Ним стала молода лубенська журналістка, член медіа-клубу Олена Сатдарова. А після того, як лубенські журналісти провели акцію протесту біля міського відділу міліції й засудили звіряче побиття журналістки «Української правди» Тетяни Чорновол, було внесено пропозицію визнати лауреатом Симоненківської відзнаки також і її. Ідея була підтримана членами медіа-клубу одноголосно. За словами його голови Володимира Безчасного, в такий спосіб було визнано особисті заслуги Тетяни Чорновол у розвитку української журналістики та виявлені при цьому мужність і патріотизм.

Не зважаючи на те, який підтекст вкладають ініціатори Симоненківських премій у свої нагороди, поет і нині залишається в рядах будівничих вільної, соборної і демократичної України. Життєвим кредо Василя Симоненка були слова: «Живе той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя». Нехай вони стануть дороговказом і для нових лауреатів премій його імені.

Сергій Горицвіт