23 січня 2014 року Патріарху Філарету виповнюється 85 років з дня народження, з яких понад 60-ти він присвятив служінню церкви.
Патріарх Філарет відзначить 85-річчя без урочистостей. Причиною відмови стала ситуація в країні. Церква відзначить День народження свого Предстоятеля божественної Літургією і молебнем.
Підготовка до свята була розпочата ще влітку, але через останні події в центрі столиці Патріарх вирішив відмовитися від головної події свята — урочистої академії, концерту та прийому в Національній філармонії.
Замість цього у четвер, 23 січня, о 9 годині ранку в Володимирському соборі відбулася урочиста Божественна Літургія, яку очолив сам Патріарх, а також подячний молебень. Після обіду Патріарх Філарет прийматиме вітання у своїй резиденції.
Вчора, напередодні свого дня народження, Глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет відмовився від ордену, яким його нагородив Віктор Янукович.
Філарет вирішив також не приймати орден святого апостола Іоана Богослова, яким його нагородив синод УПЦ КП у зв’язку з 85-літтям.
«В умовах, які сьогодні склалися в Україні, коли загинули люди, а в центрі Києва триває жорстоке протистояння, я прошу не вручати мені нагород. Це моє рішення також підтримали члени Священного Синоду та інші архієреї», — заявив Філарет.
«Розділяючи з українським народом біль та скорботу Церква молиться за мир і припинення міжусобиці та закликає до молитви всіх віруючих», — додав він.
Філарет також благословив духовенство Київського Патріархату «звершувати молитви там, де цього просять люди, сприяти втихомиренню ворожнечі».
Довідково
Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру: Михайло Антонович Денисенко) — український православний архієрей, 2-й предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.
Народився в 1929 році в селі Благодатному на Донбасі, у родині робітника Антона Денисенка і його дружини Меланії. У 1946 році після закінчення середньої школи, вступив до 3-го класу Одеської духовної семінарії, закінчив її з відзнакою — і у тому ж році вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсі (1 січня 1950 р.), прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.
15 січня 1950 року Святійшим Патріархом Алексієм був рукопокладений в сан ієродиякона, а в 1951 році 18 червня (у день Св. Тройці), — у сан ієромонаха. У 1952 році закінчив курс Московської Духовної Академії з вченим ступенем кандидата богослів'я і був призначений викладачем Священного Письма (Новий Завіт) в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергієвої Лаври. З 1953 року викладав у Московській Духовній Академії.
У 1953-54 навчальному році Вчена Рада Московської духовної академії присвоїла звання доцента. У тому ж 1953 році був призначений на посаду старшого помічника академії. У 1956 році призначений інспектором Саратовської Духовної Семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської Духовної Семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
У 1960 році призначений керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Александрійському Патріархаті у місті Александрії (ОАР).
12 січня 1962 року ухваленням Святійшого Патріарха Алексія і Священного Синоду був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 року відбулася хіротонія на єпископа в м. Ленінграді, у якій взяли участь митрополит Пимен (Ізвеков), архієпископ Никодим (Ротов), єпископ Кипріан (Зернов), єпископ Михаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб) і єпископ Никодим (Руснак).
3 червня 1962 року по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення на території Австрії єпархії Російської Православної Церкви у жовтні 1962 року призначений єпископом Віденським і Австрійським. 12 грудня 1964 року призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 року возведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 25 лютого 1968 року Святійшим Патріархом Алексієм возведений у сан митрополита.
У 1971 році Святійшим Патріархом Пименом удостоєний права носіння двох панагій.
За церковні заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антіохійського, Ієрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та Церков.
22 січня 1979 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орденом «Дружби народів».
Митрополит Філарет брав участь в конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Русі. Через хворобу Патріарха Пимена, всю роботу з підготовки та проведення святкування 1000-ліття хрещення Руси-України вів митрополит Філарет.
Новий переклад Біблії українською мовою, що з'явився 2004 року, було виконано у два етапи. Перший — переклад Нового Заповіту та деяких уривків Старого Заповіту (тих, що їх використовували в богослужіннях — Книгу Псалмів тощо), який здійснила на поч. 1970-их богословська комісія під керівництвом тоді ще митрополита Філарета; цей переклад вперше було видано до 1000-ліття хрещення Руси 1988 року, а пізніше перевидано з незначним виправленням; цей текст увійшов до видання 2004 року в незмінному вигляді. Другий етап — переклад решти текстів Старого Заповіту, що почався у травні 2004 й тривав п'ять місяців.
Причиною нового видання була відсутність уніфікованого перекладу — в богослужіннях використовують переклади Пантелеймона Куліша, митрополита Іларіона (Огієнка) та Івана Хоменка. Щоправда, на відміну від цих робіт, переклад Філарета було виконано не з оригінального тексту (староєврейською та грецькою мовами), а з російськомовного синодального перекладу, здійсненого під егідою митрополита Московського Філарета (Дроздова) 1876 року. Причинами вибору саме цього тексту стало те, що «цей переклад був найбільш повний і досконало звірений зі стародавніми текстами» та «синодальний переклад наближено підтримував літургійне застосування слов'янського тексту у православному богослужінні, а саме цю мету й переслідував Філарет».
«Рідна країна»
За матеріалами Коментарів, Української правди та Вікіпедії
