Вимушеними переселенцями, а не біженцями закликають називати юристи громадян України, котрі мешкають у Криму, але зараз змушені терміново виїжджати звідти внаслідок погроз та фізичного насилля, жертвами якого вже стало понад 30 осіб.
Про це йшлося вчора на зустрічі «Крим до і після 16 березня: свідчення очевидців» в рамках XI Міжнародного фестивалю кіно з прав людини Docudays UA у Києві.
Термін «вимушені переселенці» точніше розкриває суть поняття, яке в міжнародній юридичній практиці та за законодавством України визначається як «внутрішньо переміщені особи». Однак за відчуттями утікачі з Криму чуються політичними біженцями, стверджуючи:»Частина із нас покинула Крим, бо там членам оргкомітету групи спротиву реально загрожує небезпека».
Представниця Кримського правозахисного центру «Дія» Олександра Дворецька, чия організація надавала безкоштовну правову допомогу в 5 містах Криму, змушена констатувати: «Право зневажене. Його в Криму нема. Тому ми зараз в Києві, де намагаємося й далі допомагати кримчанам.»
Зі слів Олександри Дворецької, найгострішими кримськими питаннями зараз є проблеми військовиків, та людей, які вихали і не отримують допомоги з боку державних органів влади.
«Спершу були порушені такі права, як право на свободу висловлення думки і мирних зібрань. Журналісти стали першою мішенню нової влади. Україна програла в інформаційній війні, коли порушуючи вісі договірні норми на території Криму відключили українські канали інформування, й цілодобово стала мовити Росія. Цікаво що, Державну телерадіокомпанію Криму, яка одразу стала на бік самопроголошеної влади в особі Аксьонова, продовжували фінансувати з бюджету України.
Нападали на журналістів різних видань, зокрема й російських, достатньо було наявності камери, мікрофона чи планшета в руках журналіста чи активіста, щоб опинитися під загрозою побиття чи викрадення. Ще до референдуму були спроби провести мирні зібрання, які б висловили альтернативні погляди, але міліція також перейшла на бік самозванців і не бралася виконувати обов’язки держави із захисту громадян. Наприклад, не дали провести мирну акцію біля військової частини 6 березня, виштовхали, порвали плакати, били камери. Військові частини досі залишаються головними точками спротиву. В них нема забезпечення. Озброєння, є лише тиск, що чиниться з боку загарбника», – розповіла Олександра Дворецька.
На думку Олександри Дворецької, іще однією важливою проблемою є зникнення людей у Криму після 7 березня. «Досі не відома доля активістів з Рівного, які моніторили ситуацію в Криму. 9 березня організаторів кримського Євромайдану Анатолія Ковальського і Андрія Щекуна затримали співробітники лінійного відділку міліції на станції Сімферополь спільно із представниками «самооборони» й передали їх «Русскому єдінству», де допитували й катували впродовж багатьох днів.
У Криму не працює СБУ, прокуратура, міліція, до кого ми могли звернутися із пошуком зниклих. Їх вже 12 осіб, серед них активісти і військові, які трималося до останнього. Наш список людей, які побували в полоні від одного до дванадцяти днів, налічує 24 особи. Понад 30 осіб було піддано тортурам і жорстокому поводженню. І ми не бачимо жодної реакції держави Україна на ці безчинства! – обурюється правозахисниця Олександра Дворецька.
