Правду кажуть, що в жіночих монастирях навіть пил з благословення падає. Потрапляєш туди — і забуваєш про всі проблеми і міждержавні конфлікти. Особливо коли біля воріт тебе зустрічає... шість білок! А якщо у паломника ще й фотоапарат з собою — білки в коржик розіб'ються, але покажуть все, на що здатні: і розтяжку, і перекид через голову, і стрибки з високого і низького старту. Все в кращих традиціях циркового мистецтва, мовляв, для хорошої людини нічого не шкода. Підходить екскурсовод, забирає гостей, а білочки ховаються по нірках... до наступних паломників. Ось так зустрічають у Свято-Богоявленському Кременецькому жіночому монастирі, розташованому в 20 км від Почаєва (Тернопільської області), серед гір і лісів.
«Насамперед, з 1636-го тут був чоловічий монастир, заснований Святителем Петром Могилою, — розповідає наш провідник, черниця Єлизавета. — А до 1953-го 13 ченців, які жили тут, розселили по інших монастирях єпархії, а сюди з благословення архієпископа Панкратія з Микільської обителі села Зви перевели 65 сестер з ігуменею Зоєю (Харкевич). Так з чоловічого монастир став жіночим. Виходить, що історія Кременецького жіночого монастиря починається з середини ХХ століття — періоду гонінь на церкву. Вже в 1959 році обитель закривають, а черниць насильно вивозять або в Корецький монастир на Волині, або в психіатричну лікарню. У головному храмі обителі — Богоявленському соборі — атеїсти зробили спортзал, причому на місці вівтаря встановили роздягальню. Бібліотеку спалили, церковне начиння розграбували. Дзвіницю в 1959 році спалили, залишилися тільки кам'яні стіни. Дивом вдалося вивезти в Почаївську Лавру головну святиню монастиря — чудотворну ікону Божої Матері «Скорботна». У житлових корпусах розмістили лікарню».
Тільки віруюча душа все одно тягнеться до світла, впевнені ченці. Місце намолене за 400-річну історію. Віруючі люди часто гуляли по території, і молилися біля храму. Всередину не заходили, стояли біля ікони Богоявлення, що над входом збереглася. Неодноразово влада намагалася її зафарбувати. Тільки диво відбувалося. В який колір ікону не закрасять — вона знову проявляється, і стає ще яскравішою! Були тут і чудеса, коли хворі підходили молитися до ікони і незабаром зцілялися, чим вводили лікарів в повне здивування. «Вважається, що в цей час в храмі служили ангели», — резюмує наш провідник.
У серпні 1990 року обитель була знову відкрита, а головна святиня — ікона Божої Матері «Скорботна» — повернулася додому, стару і давно не відремонтовану обитель. Відновлювати монастир прийшли п'ять сміливих монахинь на чолі з ігуменею Херувимой та її помічницею Мариониллой (нинішньої настоятелькою обителі).
«Монастир був у жалюгідному стані. Весь розпис замальовано брудної фарбою. Кругом купи сміття, — розповідає «Сьогодні» сестра Єлизавета. — Але Цариця Небесна допомогла. З самих різних куточків світу сюди приходили, люди і жертвували на відновлення монастиря. Історії меценатства тут найрізноманітніші. Наприклад, один з благодійників привіз цілу машину продуктів в Почаївську лавру. Чекає-чекає економа, щоб продукти віддати, а той все не йде. Раптом підходить жінка і тихо каже: «Вези це в Кременець» і йде. Він спочатку уваги не звернув, почекав ще. Економа немає, зате у вухах голос жіночий: «Вези це в Кременець». Благодійник злякався, з'ясував у людей, як доїхати до Кременця. Люди і вказали дорогу в жіночий монастир. Коли приїхав, виявилося, що у наших сестричок з їжі тільки кілька шматочків хліба залишилося. Вони як побачили цю машину з продуктами, впали на коліна і просто розплакалися від щастя».
Сьогодні в монастирі живуть 80 насельниць. Незважаючи на те, що місце для городів не дуже зручне — на горі, матінки, за порадою агрономів, створили ступінчасті городи, провели туди крапельний полив. Так що овочі та фрукти в монастирі свої, а також молоко, сметана і сир — в обителі живе 8 корів. На виході паломників пригощають монастирським квасом і медовими пряниками.
