Сьогодні у Києві прощатимуться з одним із учасників квартету «Явір» Валентином Реусом. Високий, сивочолий, з глибоким колоритним басом, його не можна було не помітити ні на сцені, ні в житті. Свого часу відомий режисер Микола Мащенко хотів навіть зняти його в одному зі своїх фільмів, але якось не склалося. Останні роки «Явір», без якого свого часу не минав жоден поважний концерт у Палаці культури «Україна», практично зник з українського інформаційного простору. Як, зрештою, й багато інших українських легенд.
Валентин Реус, як і Володимир Дідух, був у «Яворі» від самого початку. Родом він із Сумщини, закінчив Харківське музичне училище. Колоритний бас примітили і запросили до Києва, спiвати в хорi Національної опери, але згодом Реус перейшов до капели бандуристів, де і познайомився з Володимиром Дідухом. А невдовзі народився «Явір». «Це був 1966 рік. Мене знайшли Євген Ігнатов та Микола Гуменюк, запропонували створити квартет. Валентин тоді в Мінську працював, то ми його викликали назад і почали репетиції. Розспівувалися на Русанівці в лозах: там якраз будували Венецію, так ми під земснаряд і розспівувалися», — згадує Володимир Дідух.
Новий колектив отримав «прописку» в Київській філармонії. А потім знаменитий режисер Борис Шарварко запросив їх до Укрконцерту. І почалася бурхлива гастрольна діяльність. Хоча більшість концертів випадала все ж на околиці «неосяжної Батьківщини». «Так уже якось складалося перспективне планування, що російські колективи їздили виступати в Сочі, в Гагри, а нас спроваджували на Далекий Схід, Магадан, Архангельськ. А з Донецька ми взагалі тоді не вилазили, і скрізь нас гаряче приймали. Співали українських пісень, російських. Співали «Блоху» Мусоргського», — розповідає пан Володимир. З часом «Явір» став суто національним колективом. А візиткою його, крім народних пісень, стали пісні Олександра Білаша — «Явір і яворина», «Долиною туман тече», «Ясени»...
На той час у колективі замість тенорів Євгена Ігнатова та Миколи Гуменюка уже співали Євген Пруткін та Олесь Харченко (а загалом за свою історію склад «Явора» змінювався шість разів). Саме в такому складі «Явір» об’їздив і військові частини в Монголії, Угорщині, Польщі, і Афганістан, і Чорнобиль — співаки отримали посвідчення учасників бойових дій в Афганістані та ліквідаторів аварії на ЧАЕС. І саме в такому складі «Явір» у 1985 році став лауреатом Шевченківської премії.
Усі, хто знав Валентина Реуса, відзначають його надзвичайну скромність і спокійну, врівноважену вдачу. «Він був спокійний, спілкувався не з багатьма. Це я люблю поговорити, а Валентин більше мовчав», — каже Володимир Дідух. Але всі негаразди він глибоко переживав у душі. Напередодні смерті він забрав iз лікарні дружину, яка перед тим перенесла операцію. Видно, хвилювання таки далося взнаки — 26 вересня у співака стався інсульт.
Поховають Валентина Реуса в Києві на Лісовому кладовищі.
