Перед виборами зазвичай публікуються рейтинги партій, і автора завжди дивувало, що прихильники політичних сил, які знаходяться на межі проходження бар’єру, не вірять цим рейтингам, хоча в минулі роки соціологи рідко помилялися.
Скажімо, прихильники «Самопомочі» та Правого Сектора, замість того, щоб в останній тиждень мобілізуватися і докласти всіх зусиль до їх проходження в парламент, починають волати про спеціально занижені цифри, про всесвітню змову, про те, що «всі мої знайомі» за СП та ПС тощо.
Водночас міська інтелігенція, яка складає значну частину користувачів Фейсбуку, не вірить у справді високий рейтинг Блоку Петра Порошенка, Радикальної партії чи Сильної України.
У цьому тексті автор не дає жодних прогнозів, натомість спробує пояснити, яким чином так сталося, що рейтинги політичних сил такі, як вони є. Можливо, це допоможе прихильникам певних партій перестати тішитися ілюзіями та встати з диванів і долучитися до активної роботи, поки ще є час.
Я не професійний соціолог, але декілька років займався дослідженням систем цінностей та парадигм мислення в їх взаємозв’язку з корпоративним управлінням, політичними та економічними системами.
Ця теорія, яку я інтенсивно викладаю в декількох українських бізнес-школах, отримала назву інтегральної динаміки. Для позначення різних систем цінностей та парадигм мислення використовуються кольорові маркери інтегральної динаміки, запам’ятовуйте їх з наступного параграфу.
Зазначимо, що придумані вони 35 років тому, тож не треба проводити жодних паралелей з кольорами українського політичного спектру.
Отже, яким є українське суспільство за цінностями? Дослідження 2011 року дає приблизно такі результати (цифри округлені):
— Переважають цінності «свої проти чужих, безпека, сховатися і перечекати» = 10% (фіолетовий)
— Переважають цінності «перемога, влада, сила» = 15% (червоний)
— Переважають цінності «стабільність, порядок, справедливість, добробут» = 55% (синій)
— Переважають цінності «розвиток, кар’єра, знання, можливості, багатство» = 15% (помаранчевий)
— Переважають цінності «гармонія, спільнота, спільна справа і спільне благо» = 3% (зелений)
Після Майдану ці цифри значно змінилися. Досліджень немає, тож доведеться спиратися на поверхневі опитування. Вони показують, що помаранчевих стало більше десь на 3%. Зелених — також більше десь на 3%, але це означає вдвічі більше!
Ці зміни відбулися за рахунок синіх. Адже Майдан як революція гідності був явищем синьо-помаранчевого переходу, а зелений яскраво проявився досить несподівано і для прихильників Майдану, і для його супротивників.
Отже, маємо наразі десь 18% помаранчевих, приблизно 5% зелених, 50% синіх.
 |
Зауважимо: по-перше, суть країни не змінилася. Синє мислення переважає, як і раніше.
По-друге, помаранчеві нарешті відчули себе критичною масою: хоча насправді критична маса для змін в країні становить десь 7%, але українські помаранчеві бояться відповідальності і чекали, аж поки їх не стало разом із зеленими втричі більше за мінімально необхідну кількість, щоб відчути нарешті себе сильними.
Отже, структура суспільства за цінностями більш-менш зрозуміла. Як зазвичай голосує кожна із груп і як голосуватиме на цих виборах?
Цінності «стабільність, порядок, справедливість, добробут» = 50% (синій)
Синій завжди ходить на вибори і голосує за те, що йому здається добром, правдою і справедливістю — проти зла, неправди і несправедливості. На всіх останніх виборах в Україні саме синя більшість вирішувала їхню долю: наприклад, Янукович проти Тимошенко, де кожен синій виборець голосував серцем.
Зауважимо: суть кандидата, його реальні цінності та програма не мають жодного значення — варте уваги лише позиціонування. Сині зазвичай розділяються навпіл між двома основними «правдами», де «наша сторона» представляє абсолютне добро, а «супротивник» — абсолютне зло.
Що буде на цих виборах?
Половина синіх завжди й усюди голосує за «партію влади», щоб б це не було — адже «партія влади» уособлює порядок і стабільність. Ось так Блок Петра Порошенка отримує в свій актив 25%. Друга половина синіх також стабільно голосує проти «партії влади», адже справедливості нема, її треба встановити.
Так було на всіх попередніх виборах, і жодних змін ми не побачимо. Але є одна різниця. На всіх попередніх виборах «партія проти влади» була консолідована.
Тепер єдиного центру кристалізації у синіх противників влади немає, адже ні Опозиційний блок, ні Сильна Україна, ні Батьківщина не виглядають силою, що достойно протистоїть «партії влади» так, як на минулих виборах.
Тому голоси половини синіх розпорошуються між Опозиційним блоком, Сильною Україною, Народним Фронтом, Батьківщиною, дістається трохи навіть Громадянській Позиції.
Для Сильної України і, можливо, Опозиційного блоку цього навіть достатньо для подолання прохідного бар’єру. Якби весь Донбас і Крим могли голосувати, вони б набрали значно більше голосів «своїх» синіх. А от голоси синіх колишніх прихильників Батьківщини значною мірою перейшли до БПП та НФ.
Цінності «розвиток, кар’єра, знання, можливості, багатство» = 18% (помаранчевий)
Помаранчевий на вибори зазвичай не ходив або голосував проти всіх. Адже він чітко бачив, що його інтереси ніхто не представляє. У кращому випадку, після тривалих роздумів і суперечок, що є «менше зло» і чи існує воно взагалі, помаранчевий голосував за нього і був завжди розчарований.
Помаранчевий голосує за того, хто пообіцяє йому вільний розвиток і море можливостей, але гостро відчуває обман і ображається.
Що буде на цих виборах?
За голоси помаранчевих змагаються Громадянська Позиція та «Самопоміч», але щось отримають також Правий Сектор, Блок Петра Порошенка та Народний Фронт.
Знову, як і завжди, помаранчеві не бачать безсумнівно своєї сили, але мають надію, яка, за прислів’ям, вмирає останньою. Оскільки ГП має у кишені також трохи синіх, приваблених іміджем справжнього полковника, то, вважайте, вони вже в парламенті.
«Самопоміч» балансує на межі, їм заважає НФ, а окрім помаранчевих, у СП нікого нема. Добре, що НФ довів свою неготовність до змін, тому багато помаранчевих він не набере, але і він вже опиняється в парламенті, додавши вищезгаданих синіх, що вважають саме Яценюка правильною «партією влади».
Цінності «перемога, влада, сила» = 15% (червоний)
Червоний також на вибори зазвичай не ходить, але піде, якщо заплатять: він легко наймається для фальсифікацій. За власним бажанням червоний піде лише задля того, щоб проголосувати за «хазяїна», «сильну руку», аби відчути причетність до їхньої сили.
Що буде на цих виборах?
Оскільки ні адмінресурсу, ні «хазяїна» у «донецьких» більше нема, та й самі східні червоні значною мірою опинилися поза межами контролю української влади, то половина червоних вже не у грі. Інша частина радо вітає Радикальну партію, так само як раніше Свободу.
Цінності «свої проти чужих, безпека, сховатися і перечекати» = 10% (фіолетовий)
Фіолетовий завжди голосує так, як і всі сусіди. А значить, як скаже адмінресурс.
Що буде на цих виборах?
Фіолетові, що підуть на вибори, голосуватимуть так, як скаже адмінресурс, навіть коли він нічого не скаже, навіть коли він не підморгне. Самі здогадаються, за кого голосувати, не дурні.
Це раніше додавало голосів Партії Регіонів, тепер — Блоку Петра Порошенка, незважаючи на всю несхожість цих сил. Зрозуміло, залишиться пара відсотків назавжди відданих фіолетових прихильників «Батьківщини», яка віддала майже всіх своїх синіх і тепер має значно менші здобутки.
Цінності «гармонія, спільнота, спільна справа і спільне благо» = 5% (зелений)
Зелений є найбільшим багатством людського капіталу країни, але йому дуже важко пережити вибори. За «менше зло» він зазвичай не готовий голосувати, а прийнятних для себе сил не бачить. Тому зелений крає серце і залишається вдома, адже все є обманом і брехнею.
Що ми отримуємо в результаті?
Якщо ви підрахуєте, що виходить з вищенаведеного аналізу, то отримаєте цифри, дуже близькі до опублікованих рейтингів партій. Соціологи не брешуть і не працюють на замовлення. Вони лише тримають дзеркало, у яке дивиться народ. Народ, що вважає себе сучасним і динамічним, але насправді зміни зачепили лише десь 15%.
Саме стільки брало участь у всіх майданах, разом узятих, а після того — у добровольчому, волонтерському, реформаторському рухах. Решта залишилася нерухомою. І це накладає на активну меншість особливі зобов’язання щодо перетворення країни.
Зауважте, цей текст не містить жодних прогнозів. Мета інша: пояснити, чому цифри виглядають саме так, незважаючи на ваші бажання й опитування друзів.
Якщо коротко, одним реченням, — тому, що країна в цілому, незважаючи на неймовірні геройства та самовідданість меншості, залишилася там, де була.
Чи могли бути інші результати нинішніх виборів, ніж виходить із поточних соціологічних опитувань? Могли би, якщо помаранчеві отримали б свою мрію — єдину об’єднану партію модернізації країни. На жаль, цього не сталося. Особисті амбіції та партійні бренди знову стали на заваді.
Життя не навчить наших політиків. Вони живуть у придуманому світі, з придуманими декораціями та правилами. А ми намагаємося тут, внизу, так і хочеться сказати «під сценою Майдану», подати їм якийсь сигнал.
Ми тут, агов! Згадайте про нас, наші цінності і потреби. Ні, не чують. Гучномовець не перекричати.
І все-таки завершу оптимістично.
Історію веде активна меншість, яка переважає пасивну більшість. Носіїв сучасних цінностей – помаранчевих та зелених — внаслідок Революції гідності побільшало: приблизно з 18% до 23%. Це вже чверть країни. Значить, як би важко не було, зміни незворотні.
 |
