chrome firefox opera safari iexplorer

Український гурт «Бумбокс» святкує своє 10-річчя

08 листопада 2014 о 18:40

За 10 років існування український гурт «Бумбокс» видав п’ять платівок, дав понад 700 концертів, записав музику до кількох фільмів та серіалів

Цьогоріч у хлопців перший ювілей, святкування якого розпочалось у Львові, далі були Одеса, Київ та Дніпропетровськ. Саме зараз невгамовний Андрій Хливнюк та команда мандрують Європою, “запалюючи” сцени Праги, Парижа, Відня... А починалося усе з трьох людей і великого ентузіазму.

Андрій Хливнюк розповів “Високому замку”, хто допоміг хлопцеві з Черкас підкорити столицю, коли вперше закрутилась голова від успіху, на що здатні фанатки гурту “Бумбокс” та від яких українських гуртів фанатіє сам Андрій.

— Андрію, перебратись у столицю на початку 2000-х вам допомогла участь у черкаському гурті “Мандариновый рай”?

— З хлопцями з гурту “Мандариновый рай” ми з ентузіазмом займались тим, що на той час вважали рок-н-ролом, весело проводили час і якось навіть виграли Гран-прі на запорізькому все­українському фестивалі... Щоправда, момент нагородження ми пропустили, бо саме купались у фонтані і залицялись до дівчат. Пізніше вокаліст гурту Дмитро Червоний, у якого була стара “Лянча”, допоміг мені переміститись разом з усіма моїми лахами у Київ. Але якщо говорити, кому я завдячую тим, що переїхав у Київ, – це Олексій Согомонов (також колишній черкащанин, нині продюсер гурту “Бумбокс”. – О. Г.). А тим, що залишився і не втік назад, завдячую музикантам гурту Acoustic Swing Band. З ними багато репетирували, виконували джаз і свінг, разом винаймали хату на Совських прудах. Тоді я працював перекладачем в одній київській компанії і завдяки цьому мав чим заплатити за квартиру. Усе решта, що допомогло мені втриматись у столиці, – це здорові амбіції, віра у те, що роблю, і, звичайно, студії, які допомагали записуватись за безцінь або й взагалі безкоштовно.

— Якось ви сказали, що колись хотіли стати педагогом. Чому не склалось?

— Я тривалий час поєднував перекладацьку справу зі сценою. Мені це подобалось, поки сцена не відібрала увесь час. А чому не став викладачем? Бо не вистачило терпіння завершити навчання...

— Побутує думка, що коли не отримав диплома, то пиши пропало...

— Я справді шкодую, що не завершив навчання. Але це не завадило мені деякий час пропрацювати приватним репетитором, перекладачем і організувати один із найбільш концертуючих гуртів в Україні.

- Коли ви з Андрієм Самойлом та Валентином Матіюком створювали гурт “Бумбокс”, українська музика була в глибокій депресії. Чи припускали, що на проект чекає великий успіх?

— Не думаю, що у 2000-х українська музика була в депресії. Українська музика існує, допоки існують українці. А чи думав я про успіх? Думав про те, що у нас в кишені 300 доларів, і за це можна записати одинадцять пісень, скориставшись апаратурою, що є на квартирі у наших друзів. Мріяв, що писатимемо класну музику, від якої в такт хитатиметься голова. Радів, що зустрінусь з класними людьми і разом будемо не горілку пити, а музику грати.

Єдиний раз закрутилася голова у 14 років, коли вийшов на сцену, побачив повний зал людей і подумав, що знаменитий. Але коли перетворився з хлопчика на чоловіка, то перестав думати, знаменитий я чи ні, подобаюсь комусь чи ні.

— Про конкуренцію теж не замислювались?

— Думки про конкуренцію приходять тоді, коли в організмі накопичується достатньо жовчі. А коли тобі 21 – думаєш, чим за хату заплатити. Працював від 9.00 до 18.00 на одній роботі, потім біг на іншу і приповзав додому ледь живий. А у вихідні записував музику. При тому ще треба було кохану в кафе запросити і з друзями побути. А взагалі, відкрию вам маленький секрет, у музиці немає конкурентів. У кожного своя аудиторія.

— Пригадуєте перший концерт “Бумбоксу” у Львові?

— Вперше ми зіграли у Львові в клубі “Пікассо” у 2005 році. Тоді для мене це був майже стадіон – прийшло 500 людей. Ми ж до того грали в Луцьку в “Кораблику”, де 70 людей було. Виступали в Черкасах, де було чоловік 15. В репертуарі мали лише 11 пісень. І тут приїхали у Львів: вщерть забитий зал, люди знали пісні напам’ять, півтори години відривалися. Це було неймовірно! Пригадую, після концерту від’їхали з музикантами від клубу на два квартали, зупинились на світлофорі і, не змовляючись, вийшли з машини. Вирішили, що треба пізнати краще це місто і людей, які так люблять україн­ську музику.

— У ваших піснях багато особистісних, інтимних моментів. Не страшно виносити їх на загал?

— Не вірте, коли хтось скаже, що відверті речі, написані ним, – це вигадка. Бо автор усе пропускає крізь себе. Але й не вірте тим, хто каже, що це чиста правда. Бо описане – це завжди декілька граней в одному, кілька образів, кілька людей.

— Ви співаєте: “Я немов маленька дитина, що без тебе жити не може”. Вакарчук співає: “Я так хочу до тебе, як до матері немовля”. Звідки ці дитячі образи у дорослих успішних чоловіків?

— Чоловіки у ХХІ столітті досить інфантильні.

- Позбавлені маскулінності образи є виявом слабкості чи сили?

— Це вияв відвертості. Коли чоловік перед жінкою виявляє слабкість – це не означає, що він опинився у безвиході, що опустить руки і не йтиме далі. Це означає, що він їй довіряє. Бо сповідь – найвищий ступінь довіри.

— У “Бумбоксу” море привабливих прихильниць. На які найсміливіші кроки вони наважувались?

— Наприклад, намагалися ігнорувати мої стосунки з іншими жінками, вважаючи, що жінка не стіна, можна посунути (сміється. – О. Г.). Загалом, я ціную своїх прихильників і прихильниць, бо й сам є чиїмось прихильником.

— Знаю, що читаєте автобіографії різних відомих музикантів. Чий життєвий шлях вас вразив?

— Справді, люблю читати автобіографічні книги. А найбільше мене вразив Майлз Девіс (американський трубач, що дав початок багатьом стилям та напрямам у джазовій музиці. – О. Г.). Біо­графія написана з його уст дослідником творчості джазмена. Книгу варто прочитати людям, які планують займатись естрадною музикою, гастролювати і записувати альбоми.

— А коли з’явиться книга про “Бумбокс”?

— Ми якраз підготували фотоальбом до 10-річчя гурту. Накопичилось багато фото зі сцени і з-за куліс. Працювали з класними фотографами, нас часто фотографували фани, зрештою, наш діджей захоплюється фотографією. Вирішили, що цей матеріал не повинен пропасти, тому друкуємо альбом. Невеликим тиражем, бо ж не всім цікаво дивитись, як троє, потім п’ятеро, а пізніше десятеро втомлених хлопців тиняються за кулісами. В альбомі викладено хронологію подій з життя гурту, зовсім мало тексту, трохи коментарів.

— Чому минулорічний альбом назвали “Термінал Б”? Настільки любите аеропорти?

— Останні роки ми фактично жили там, поки термінал був призначений і для внутрішніх, і для міжнародних рейсів. Я написав там левову частку пісень цього альбому, ідеї напрацьовував у терміналі, в літаку. За бажання, зануритися в себе можна, навіть перебуваючи у натовпі.

— Ви виступили на 20-річчі “Океа­ну Ельзи” в Одесі. Мабуть, тепер Святослав повинен виступити у вас на 10-річчі...

— Колись Святослав “віддасть алаверди”, ми про це говорили. У будь-якому разі, мені було приємно виступити зі Святославом, він каже, що йому теж. Ми товаришуємо з цією командою не один рік. Ходимо один до одного на концерти. Багато гуртів допомогли нам свого часу, давали цінні поради, спів­працювали з нами. Я радий, що вже багато років товаришую з гуртом “Гуцул Каліпсо”. Це один з найвидатніших українських колективів, люблю їхні жарти над суспільством і над собою. Його недооцінили. На жаль, а може, на щастя, він не має шаленої слави. І таких гуртів маса в Україні. Страшенно шкодую, що пішов у відпустку гурт “Димна суміш”. Я був фанатом цієї команди, дуже подобались пісні Саші Чемерова українською, їх звучання. Це була одна з найбільш зіграних українських важких рок-команд України. Залюбки ходив на їхні концерти. Дмитро Шуров стільки часу мовчав, а двома альбомами вразив мене наповал. Можна сказати, що дав мені, як автору пісень і текстів, коліном під зад. Це при тому, що я, на відміну від піаніста, композитора і аранжувальника Шурова, жодними інструментами не володію. Також захоплююсь прекрасним голосом Джамали.

Мине час, і ми зрозуміємо, хто справді талановитий. Може, тих, хто сьогодні збирає стадіони, вже ніхто й не згадає за декілька років. А того, хто зараз виступає для п’ятьох-десятьох, визнають генієм, людиною, яка сказала щось нове в музиці. А гроші не є показником в музиці. Дуже засмучує, коли глибокі талановиті люди потрапляють під вплив мас-медіа і починають підтакувати телевізору. Їм буде соромно з часом... Можливо, мені також (сміється. – О. Г.).

— Барабанщики полюють на аукціо­нах за паличками Рінго Старра, гітаристи завішують раритетними гітарами стіни в помешканнях. Що колекціонують вокалісти?

— Жінок. Якщо тебе люблять гітари і палички – це сумно. А ще вокалісти колекціонують нереалізовані амбіції і сльози... Дуже часто свої.

Довідка «ВЗ»

Андрій Хливнюк – вокаліст та автор текстів гурту “Бумбокс”. Народився 31 грудня 1979 року в Черкасах. Навчався за спеціальністю “перекладач” в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Виступав у гуртах “Мандариновый рай” (Черкаси), Acoustic Swing Band (Київ), «Графіт» (Київ). У 2004 році разом з Анд­рієм Самой­лом та Валентином Матіюком створили фанк-грув-гурт “Бумбокс”. З роками колектив гурту розрісся до 10 чоловік, а “Бумбокс” випустив у світ 6 альбомів.

Андрій Хливнюк ставав лауреатом музичної премії Yuna в 2012-му і 2013 р. у номінації «Кращий автор слів». “Бумбокс” отримав дві з трьох найвищих російських музичних нагород. Після початку військової агресії РФ стосовно України віддав нагороду «Золотий грамофон» на допомогу постраждалим в АТО. Мешкає в Києві. Одружений, виховує 4-річного сина Івана та однорічну дочку Олександру.

21 вересня

Інші дати
21 вересня відзначають:
  • День винахідника і раціоналізатора України.
  • День фармацевтичного працівника України.
  • День миру.
  • Міжнародний день миру.
Розгорнути
Народився Леонід Кисельов
(1946, м. Київ - 1968) - український поет, прозаїк, перекладач. Посмертні збірки: "Стихи. Вірші", "Последняя песня. Остання пісня", "Тільки двічі живемо".
Розгорнути
Народився Петро Ніщинський (Байда)
Український композитор, перекладач. автор музичної картини "Вечорниці" до драми Т. Шевченка "Назар Стодоля". Перекладав твори античних класиків ("Антігона" Софокла, "Одіссея" Гомера).
Закувала та сива зозуля Раннім ранком на зорі. Ой, заплакали хлопці-молодці, Гей, гей, там на чужині В неволі, в тюрмі... Вони плакали, гірко ридали, Свою долю викликали: "Ой, повій, повій Та буйнесенький вітре, Та й понад море, Та винеси нас із кайданів, з неволі В чистеє поле, Та понеси на Вкраїну, Гей, гей, нас на Вкраїну... А на Вкраїні — там сонечко сяє, Козацтво гуляє, гуляє і нас виглядає, Нас виглядає!" По синьому морю Байдаки під вітром гуляють, Братів, щоб рятувати, Запорожці чимдуж поспішають.
Розгорнути
1648 – Богдан Хмельницький розбив польську армію в битві під Пилявцями
Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. В результаті Пилявської битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.
Розгорнути