Ще кілька років тому мешканці заповідних куточків волинського Полісся, які завжди виживали завдяки дарам своїх лісів, навіть не підозрювали, яке екологічне лихо чекає на їхній край. Навіть у страшному сні не могли вони передбачити, що їх хтось не пускатиме до прадідівського лісу. Та ще й прикладами битимуть і погрожуватимуть. Ліси, дякувати Богу, ще не приватизували, тоді хто ж може заборонити селянам ходити туди? Виявляється, є «господарі», тільки, хто за ними стоїть, — питання без відповіді, пише Україна молода.
«Раніше боялися. А тепер повний «бєспрєдєл»
Ще донедавна про проблему нелегального видобутку бурштину на Волині ніхто не говорив узагалі. Не всі волиняни, напевне, й зараз знають, що цей камінь в області є і навіть добувається. Здебільшого бурштинові пристрасті стосувалися сусідніх Рівненщини й Житомирщини, де видобуток сонячного каменю сягнув загрозливих масштабів. Землі, де ще вчора залягав бурштин, там нагадують фантастичні місячні пейзажі, поверхня яких усіяна кратерами й глибокими вирвами. Бо відновленням земель після видобутку сонячного каменю чорні копачі не переймаються. Сотні тонн дорогоцінного каменю вивозять контрабандою у Польщу, а найбільшим споживачем українського бурштину, виявляється, є Китай.
Попри те, що проблема ця для України не нова, за стільки років у державі так і не запрацювали правові механізми, які б регулювали процес користування надрами. Закони такі-сякі законотворці ніби писали, але під себе. І ті не виконуються. Отож надра як дерибанили, так і дерибанять. Окрім величезних збитків, які отримує держава, нелегальний видобуток бурштину став ще й великою соціальною проблемою для територій, бо там панує повний хаос.
Як виявилося, на Волині бурштин теж потихеньку й уже не перший рік копають. Але на повен голос про проблему заговорили не так давно. Бо чомусь саме тепер нелегальні копачі поводилися особливо нахабно. Мешканці Маневицького і Любешівського районів устигли вже на собі відчути, що це таке. Селяни й місцеві депутати, які нещодавно приїхали на спеціальне «бурштинове» засідання прес-клубу Волинської обласної ради, розповідали шокуючі факти. Вони кажуть про справжнє екологічне лихо, яке прийшло на їхню землю. Люди на своїй землі перестали почуватися безпечно, бо на Полісся хмарами сунуть нелегали-шукачі сонячного каменю з Києва, Рівного, Кузнецовська, спотворюючи місцеві ліси та землі вирвами і канавами. Вечорами по сільських вулицях роз’їжджають круті джипи з невідомими й місцеві мешканці просто бояться виходити зайвий раз на вулицю.
— Раніше не їхало стільки, бо боялися. А тепер повний «бєспрєдєл». Зайти у свій ліс не можемо. А зайдеш — покладуть на землю, ще й наб’ють прикладами, як злочинців. Хто? Кажуть, що місцева самооборона. Нехай уже краще держава це кришує, — з розпачем розповідали про свої біди маневиччани.
На одній з останніх сесій обласної ради депутати зняли з розгляду кілька проектів рішень, які стосувалися бурштинових питань, а саме погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення й дослідно-промислової розробки. Аж сім фірм виявили готовність проводити розвідку й добувати бурштин на волинських родовищах. Однак обранці громади засумнівалися у спроможності заявників проводити цю роботу професійно, а головне — відкрито. Та й резюме самих фірм не викликало великої довіри. Тому питання з розгляду зняли, але проблема залишилася відкритою. І її треба вирішувати. Чим швидше — тим краще. Про це кажуть місцеві громади, які стали заручниками ситуації. Від нелегального видобутку бурштину поки що лише втрачають. Навіть штрафи, сплачені нелегальними копачами (за рік нарахували 183 тисячі гривень), сплачуються не їм, а у державний бюджет. Людям же залишаються знищені землі й ліси.
У селі Люб’язь Любешівського району шукачі сонячного каменю добралися навіть до розпайованих земель, не кажучи вже про землі запасу, де вони промишляють спокійно. Голова тамтешньої сільради Борис Шубич вважає, що бурштинову хворобу треба негайно вирішувати. Бурштин — національне багатство, і він має приносити користь державі перш за все, а не окремим бізнесменам. А поки не почнеться легальний видобуток, держава має захистити інтереси селян та зберігати стабільність на цих територіях, щоб не допустити таких ситуацій, які склалися на Рівненщині й Житомирщині.
Міліцейська машина до другої ночі охороняла... нелегальних копачів
Нещодавно розгорівся ще один скандал довкола волинського бурштину. На одній із лісових ділянок чогось не поділили «Самооборона» Волині та представники «Правого сектору». Хто кого в лісі охороняв — із плутаних заяв і пояснень цих організацій зрозуміти важко. Там навіть стріляли по автівці «Самооборони». Одні кажуть, що «Правий сектор» хоче підім’яти під себе цей бізнес, інші звинувачують самооборонівців, які тероризують начебто місцевих людей і теж гріють руки на бурштині.
Але при чому тут ці організації взагалі?! Невже у нас немає міліції, прокуратури, СБУ, щоб навести порядок?! Хто має захистити поліщуків та державні надра від набігів чорних копачів? На жаль, волинська міліція цього не здатна зробити, бо вона сама задіяна в корупційних схемах. Сільський голова Люб’язя Борис Шубич на засіданні «бурштинового» прес-клубу розповів про випадок, свідками якого були він із односельцями, коли міліцейська машина стояла на мосту до другої ночі, охороняючи спокій тих, хто по-злодійськи копав камінь. У тому, що саме волинські міліціянти кришують нелегальний видобуток бурштину, говорять усі. Але від того нічого не міняється.
Залишається відкритим питання: кому дозволити проводити геологорозвідку, а потім видобуток волинського бурштину? Чи це мають робити тільки державні компанії, у яких, як правило, не вистачає на це коштів, чи приватні? Відповідь очевидна: треба зробити так, аби добре було й державі, і підприємцям, якщо вони будуть залучені до цього, і людям, на землях яких шукатимуть сонячний камінь. Та перш ніж починати видобуток бурштину, треба вивчити думку громад, на чиїх територіях його видобуватимуть. Що матимуть від того власники земель? Чи не станеться так, що копачі залишать селян без землі? Адже під розробку можуть потрапити пасовища, землі запасу, навіть паї. Дехто тепер на своїх присадибних ділянках усліпу риє землю у пошуках омріяного дорогоцінного каменю. Хто проводитиме рекреацію знищених видобутком земель?
Питань багато, але чіткої відповіді на них місцеві громади не отримали. Тому зняття з розгляду сесії облради бурштинових питань було цілком виправдане. Але затягувати вирішення проблеми теж не можна, бо ситуація може стати мало контрольованою. Громади не бояться, що прийдуть приватні фірми, їх лякає нездорова конкуренція. Вони хочуть гарантій, що у їхніх регіонах буде забезпечено стабільність і безпеку громадян, вони домагаються регульованості добування бурштину.
Легальної скупки бурштину нема, є лише контрабанда
Про механізми регулювання говорити поки що не доводиться. В Україні досі немає легальної скупки бурштину, а лише контрабанда. Напрацьований ще в часи Януковича закон про бурштин проблем не вирішив і не міг вирішити, бо готувався не для захисту державних інтересів, а під когось, як зазвичай це робилося у парламенті. Конкретно — під сина автора цього закону, який у цей час успішно скуповував у рівненських селян земельні паї. Хтось вважає, що існуючої законодавчої бази достатньо, потрібна лише політична воля керівників держави.
Наразі треба негайно ініціювати збільшення розмірів штрафу за нелегальний видобуток сонячного каменю. А сподіватися на системні зміни можна лише тоді, коли відбудеться реформа місцевого самоврядування, коли громади стануть реальними власниками надр, а ще запрацює легальний ринок бурштину. І, звичайно, коли подолаємо корупцію, особливо у правоохоронній системі. Навіть така проблема, як бурштинова, показала, наскільки корумпована наша система і як нам потрібна повна модернізація країни.
